Вінценосні розпутниці - Василь Лазарович Микитась
Вихваляючи монархиню за її державний розум і мудрі діяння, чимало панегіричних творів написав О. Державін («Феліца», «Вдячність Феліці», «Зображення Феліци» та ін.), за що його не без іронії називали «співцем Феліци». Твори Державіна сподобалися Катерині II, поет був відповідно винагороджений. Правда, він не без лукавства ніби зауважував Феліці:
Хвалы мои тебя приметя, Не мни, чтоб шапки иль бешмета За них я от тебя желал…Символічної шапки-бешмета він не отримав, але золоту табакерку, прикрашену діамантами, 500 червінців, а згодом і посаду олонецького й тамбовського губернатора та ще 300 кріпацьких душ все ж одержав. Будучи згодом наближеним до двору, поет переконався, що не всі діяння цариці «суть красоты», що рекламована нею та її одописцями порядність і добродійність не «свята правда», а, м’яко кажучи, монарший обман народу. Треба було життя прожити, своїми очима побачити імператорський двір, прийти до висновку, що подлинник человеческой с великими слабостями», а потім відверто сказати: «Богов певец не будет никогда подлец!»
Зовсім не приховували своєї мети пересічні панегіристи типу В. Петрова, В. Рубана, І. Нартова, Г. Леонтьева,
В. Майкова та інші, що їх завжди і у всі часи аж дотепер вистачало. Сина провінційного попа В. Петрова за холуйське славослів’я ввели у «святилище» блудниці її фаворити брати Орлови. Згодом сей піїт із лакейською догідливістю сам себе називав «царським вітією», «кишеньковим катерининським віршописцем», за що й отримував подачки грошима, орденами, маетностями з кріпаками, здобув кар’єру якогось секретаря Катерини (їх у неї було безліч), її особистого «читальника» у постелі і за трапезою. В численних безбарвних одах і віршових посланнях він уславлював монархиню та її «сіятельних» фаворитів, проводив аналогію між Катериною та давньоримським імператором Августом і карфагенською царицею Дідоною, а себе прирівнював до Вергілія. Зрозуміло, що й зозуля хвалила когута, називаючи свого «кишенькового» віршомаза «другим Ломоносовим», проти чого дружно і різко виступали всі тогочасні опозиційно настроєні письменники і журнали.
Довжелезні вірші на честь Катерини та її камарильї писав і наш земляк, особистий секретар могутнього Потьомкіна, приятель О. Безбородька В. Рубан — історик, видавець катерининського журналу «Ни то ни сио в стихах и прозе», матеріалів про минуле України та Росії й особливо творів відомого мандрівника — «пішоходця» Василя Григоровича-Барського. Одіозність одописця Рубана в очах сучасників була такою, що його прізвище стало синонімом бездарного віршописця, який поезію перетворював у дзвінку монету наживи. Поет-сатирик І. Хемніцер в одній епіграмі так іронізував:
Что Рубан за стихи подарки получает, Давно уже людей разумных удивляет.Про те, що характеристика владарювання Катерини II не була однозначною, свідчать безліч висловлювань помітних авторитетів. Так, М. Карамзін у праці «Про стару і нову Росію» писав, що Катерина II була впевнена у своїй величі, тверда, непохитна у намірах, не випускала зі своїх рук влади, вносила в душі міністрів, полководців, усіх державних чиновників трепет і страх. «Наслідком були: спокій сердець, успіхи приємностей світських, знань, розуму». Якби ж то тільки так!
Згодом М. Добролюбов, засуджуючи «красивенькі опуси, звучні дифірамби й всякого роду загальні місця», у великій статті «Російська сатира катерининського часу» про «стару і нову» монархію писав: «Доба Катерини довгий час уявлялася нам в якомусь чарівному сяйві, золотим віком процвітання Росії у всіх частинах. До недавнього часу наша увага приваблювалася тільки світлим боком останньої половини минулого століття». Йшлося про грім суворовських і румянцевських перемог, приєднання Криму і частини земель Польщі, певний розвиток освіти, науки і мистецтва, оди Державіна, поеми Хераскова, комедії Фонвізіна і самої Катерини. «Але в даний час, коли Росія вступає в новий період існування, і для катерининської епохи настала вже історія… Тепер же потрібні не дифірамби, не беззвітне захвалювання, а неупереджений і спокійний перегляд фактів тих часів у всій їхній повноті». Малась на увазі передусім публікація матеріалів, які правдиво розкривали подробиці двірського перевороту та сходження Катерини на престол; об’єктивно характеризували тодішнє становище народу і держави, розкривали дворянське чванство, жорстокість і хамство поміщиків і т. ін. Частину цих матеріалів з різних джерел наводив і Добролюбов.
Не відставали від похвал і зарубіжні автори.
О. Пушкін був знайомий із тими дифірамбами й не погоджувався з ними. У своїх замітках про XVIII століття він зауважував, що історія оцінить вплив царювання Катерини на мораль, розкриє жорстокість її деспотизму під личиною лагідності й толерантності, покаже народ, пригноблений намісниками, казну, розкрадену коханцями, а також важливі помилки її у політичній економії, убогість у законодавстві, огидне фіглярство у стосунках із філософами — «тоді голос обдуреного Вольтера не позбавить її славної пам’яті від прокляття Росії!». Додамо: і України, й Білорусії, і Прибалтики, й інших земель імперії.
Розігруючи ролі «освіченої» монархині, покровительки науки і мистецтва, Катерина II зуміла навіть запросити до мандрівки в Росію із Женеви письменника, філософа-просвітителя, ідеолога енциклопедистів Дені Дідро. Французький філософ у численних розмовах із царицею схиляв її до звільнення селян від рабської кріпосницької залежності, закликав до реформ і демократизації народної освіти, розвитку в Росії «третього стану» й промисловості, висловлював віру у велике майбутнє країни та її «молодої нації», що знайшло своє відображення в його «Філософських, історичних та інших записках» і в «Зауваженнях на «Наказ» її імператорської величності депутатам Комісії для укладання законів». Катерина II на словах погоджувалася з Дідро, матеріально підтримувала його, за життя закупила його рукописи і бібліотеку, заплативши за них 15 000 ліврів, або 21 000 карбованців (фаворитам і коханцям за одну ніч платила тисячами), яку після смерті просвітителя у 1784 році перевезла до Петербурга, а також умовно призначила його бібліотекарем з платнею 1000 ліврів на рік.
Кілька слів про той «Наказ» Катерини, що вона його зліпила у вигляді інструкції для складання Комісією проекту нового Уложення. Ця Комісія як виборний орган від усіх станів і установ, крім кріпосних селян, була утворена наприкінці 1766 року. Вибори депутатів од
