Українська література » Пригодницькі книги » На Зміїному острові - Мартін Вікрамасінге

На Зміїному острові - Мартін Вікрамасінге

Читаємо онлайн На Зміїному острові - Мартін Вікрамасінге
млинці на олії та різні новорічні ласощі. Покуштувавши їх, крамар узяв у руки бронзовий світильник, засвітив його і насипав на підставку жменьку звареного на молоці рису. Потім він укинув кілька зерняток рису в рот, підвівся, взяв листок бетеля, поклав на нього дві монетки — одну срібну, а другу мідну, згорнув цей листок і разом з монетами простягнув його на розкритій долоні панові Дхармасінге. Після цього крамар повторив цю церемонію з усіма іншими.

Пан Дхармасінге поважно підвівся з свого місця і дбайливо поклав листок бетеля з загорнутими в нього монетами в шафу, його дружина наслідувала його приклад, причому вигляд у неї був такий урочистий, наче вона робила жертвоприношення. Вона запевнила, що навіть не доторкнеться своїх монет до наступного Нового року. Мені крамар подарував одну срібну монету, зовсім маленьку, і одну мідну, трохи більшу. Директор подарував усім дітям — Сомалаті, Гунадасі й мені, — кожному по п'ять центів. Потім ми розгорнули подарунки, одержані від директорової дружини.

— Але ж тут лише один цент! — промовив Гунадаса.

У мене теж була монетка в один цент. Я поклав її на долоню й удав, ніби милуюся нею.

— Усього тільки один-однісінький цент! — вигукнула Сомалата й нестримно розреготалась, побачивши такий подарунок.

— Ці гроші ти, дочко, не витрачай, нехай вони так і лежать у бетелі до наступного Нового року, — спокійно порадила дружина директора, яку сміх Сомалати анітрохи не роздратував.

У відповідь Сомалата взяла листок бетеля в рот і почала його жувати. Від такої зухвалої вихватки я став про неї ще кращої думки.

В самий день Нового року до нас у гості завітало кілька хлопців, з якими ми разом учились. Той великий хлопець, який дражнив мене черепахою, теж прийшов. У цей день нам дозволялося грати на гроші, і ми заходились змагатися в «цеглинку». Сомалата раз у раз програвала, а я вигравав. В одному з конів Сомалата підкинула свою монету так, що вона впала якраз посеред цеглини. Тоді Піясена, той великий хлопець, всупереч усім правилам став підсовувати її ногою до краю. Я не стримався і вдарив його по цій нозі. Тоді він затопив мені в голову. У відповідь я дав йому по шиї. Розпочалася бійка. Хлопці ледве нас розборонили.

Коли порядок було відновлено, ми заходились грати в «муху». В цій грі все залежить від того, поталанить тобі чи ні. Піясені весь час страшенно щастило, і він виграв шість разів підряд. Проте в сьомому коні все ж таки виграв Гунадаса. Тут я випадково побачив, як Піясена непомітно підмінив свою монету іншою, значно меншою. «Як сталося, що Піясена виграв аж шість разів підряд? — спитав я самого себе. — І яке він має право міняти монету, коли виграв Гунадаса?»

Коли муха знову сіла на монету Піясени, я схопив ту монету, уважно оглянув її, понюхав і почув запах протухлої риби. Тоді я простягнув монету ще одному хлопцеві й сказав:

— Ану, понюхай!

— Смердить рибою, — відповів той і кинув монету.

Піясена миттю став на неї ногою і почав терти її об цегляну долівку. Я відштовхнув його, схопив монету і знову понюхав її, щоб упевнитись, чи не помилився. Тоді Піясена щосили вдарив мене кулаком в обличчя. Удар був такий, що на якусь мить мені забило памороки. Прийшовши до пам'яті, я кинувся на Піясену, але мене схопили за руки. Тут Піясена знову замахнувся, щоб ударити мене. Це так обурило хлопців, що вони всі гуртом накинулись на нього й почали бити його по голові, в груди, в спину. Страшенно перелякавшись, він видерся у нас із рук і втік додому.

Коли після новорічних канікул Піясена прийшов до школи, хлопці, побачивши його, хором закричали:

— Смердюча Риба!

Прізвисько Смердюча Риба залишилось за Піясеною назавжди.



Наближався час екзаменів, і директор всі дні і ночі проводив у школі. Любов цієї людини до своєї справи, працьовитість і невичерпна енергія просто вражали мене. Для пана Дхармасінге, на відміну від багатьох інших вчителів, професія педагога не була лише засобом заробити гроші. Можливість рік у рік навчати наук десятки хлопців і дівчат, підтримувати в школі зразковий порядок давало йому справжню насолоду, його учні діставали з усіх предметів якщо не добрі, то в усякому разі цілком задовільні оцінки. Навіть я, хоч і не любив учитись, набув завдяки непохитній наполегливості директора дуже пристойних знань.

Уже перед початком екзаменів директор був украй перевтомлений і дуже нервував. Особливо непокоїв його диктант. Диктант був важкий. Він вимагав від учнів суворого додержання надзвичайно складних правил у написанні зубних і піднебінних приголосних «ла» і «на». Екзаменатори, виводячи оцінку за диктант, найбільше зважали на правильне написання цих приголосних.

Директор добре знав, що не тільки школярі або він сам, а навіть учені, які знають мову палі чи санскрит, від яких веде походження більшість слів сингальської мови, у тих випадках, коли походження слова неясне, не можуть сказати з певністю, як його належить написати. І він ніяк не міг примиритися з тим, що екзаменатори надто чіпляються до таких помилок, — адже від цих приголосних залежить не значення слів, а хіба що їхнє звучання.

За три дні до екзаменів директор придумав хитрий спосіб допомогти нам.

— Під час диктанту уважно дивіться на мене, — сказав він. — Якщо я чухатиму голову, то слово треба писати через піднебінну приголосну.

Нарешті настав день письмового екзамену. Диктант диктував сам директор. Пам'ятаючи його настанову, ми щоразу, коли траплялись набридлі приголосні «ла» і «на», дивились на директорову голову. І треба сказати, що хитрість, до якої вдався директор, допомогла нам уникнути купи помилок. Шкільний інспектор, що був присутній на екзамені, не тільки подумати, але й уявити собі не міг, що наш директор здатний на таку витівку.


Розділ п'ятий
ВЕСЕЛИЙ ШАХРАЙ

Через вісім місяців пана Дхармасінге перевели на посаду директора

Відгуки про книгу На Зміїному острові - Мартін Вікрамасінге (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: