Українська література » Пригодницькі книги » Принц і злидар - Марк Твен

Принц і злидар - Марк Твен

Читаємо онлайн Принц і злидар - Марк Твен
цю стіну. Головного церемоніймейстра поблизу не було, і ніхто не зважувався пуститися в невідоме море, щоб на свій страх і риск розв'язати це важливе державне питання. Леле! При королівському дворі не було посади спадкового чухача. А тим часом у Тома сльози вийшли з берегів і полилися по щоках, його нещасний ніс корчився в пекельних муках, благаючи рятунку. Нарешті природа зламала всі перепони етикету, і Том, в думці прохаючи пробачення, якщо він робить негаразд, полегшив засмучені серця придворних і власноручно почухав собі ніс.

Коли обід скінчився, Томові піднесли широку золоту чашу з ароматною рожевою водою, щоб він виполоскав собі рот і обмив руки. Поруч став граф Берклі, держачи напоготові чисту серветку. Том з хвилину спантеличено дивився на чашу, потім підніс її до губ і з серйозним виглядом сьорбнув запашної рідини.

— Ні, — сказав він, — відсуваючи від себе чашу, — цей напій мені не до вподоби. Пахне він добре, але зовсім не міцний.

Навіть ця чудернацька вихватка хворого принца нікого не розвеселила, а викликала лише глибокий жаль до нього.

Далі Том несвідомо знов зробив помилку. Він вийшов із-за столу саме в ту хвилину, коли капелан став за його стільцем і, звівши вгору руки та закотивши під лоб очі, приготувався читати молитву. Але ніхто наче й не помітив, що принц порушив звичай.

Наш маленький друг попросив, щоб його провели до кабінету й залишили на самоті. На гачках, вбитих у дубову панель, була розвішана сталева блискуча зброя, майстерно вицяткувана золотом. Це був повний воєнний обладунок, недавно подарований королевою справжньому принцові. Тоді надів ножний панцир, наручники, шолом з пером. Решту зброї надіти самому було не під силу, і він хотів кого-небудь покликати на допомогу, та враз згадав про горіхи, що лежали в нього в кишенях. Яке щастя поласувати на самоті, коли ніхто не дивиться на тебе й не докучає непроханими послугами! Том повісив на місце чудові іграшки і заходився лущити горіхи, уперше почуваючи себе щасливим, відколи доля за гріхи зробила його принцом. Упоравшися з горіхами, він відчинив шафу з цікавими книжками, і раптом йому впала в око назва — «Етикет при англійському дворі». Оце був скарб! Том умостився на розкішній канапі й ретельно взявся до науки. Тут ми його й покинемо на деякий час.

ПИТАННЯ ПРО ПЕЧАТКУ

О п'ятій годині ранку Генріх VIII прокинувся від тяжкої дрімоти й пробурмотів про себе:

— Лихі сни! Лихі сни! От-от прийде вже мій останній час. Привиддя віщують смерть, та й серце б'ється все слабкіше.

Раптом в очах короля блиснув зловісний вогник, і він промовив:

— Але я не вмру, поки він не буде на тім світі.

Його прибічники помітили, що він прокинувся, і один з них доповів, що лорд-канцлер чекає в сусідній кімнаті.

— Хай увійде, хай увійде! — вигукнув король.

Увійшов лорд-канцлер і, ставши на коліна перед ложем короля, промовив:

— Я віддав наказ і, згідно з волею вашої величності, пери Англії в мантіях стоять у залі засідань. Вони вже ухвалили вирок герцогу Норфолькському і смиренно чекають дальших розпоряджень вашої величності.

Обличчя короля спалахнуло жорстокою радістю.

— Підведіть мене! — вигукнув він. — Я сам піду в парламент і власноручно скріплю печаткою присуд, який звільняє мене…

Голос його урвався. Смертельна блідість розлилася по його обличчю. Прибічники знов поклали його на подушки і поспішили підкріпити його ліками.

Він сумно промовив:

— Який жаль! Як довго прагнув я цієї солодкої хвилини! Але вона настала занадто пізно, і доля вкрала в мене вимріяне щастя. Але поспішайте, поспішайте! Хай інші виконають радісний обов'язок, який не довелось виконати мені. Я передаю свою печатку комісії. Ти, як канцлер, сам повинен обрати в неї лордів, і починайте. Ну, поспішайте! Перше ніж зайде сонце, принеси мені його голову.

— Все буде виконано, як наказує ваша величність, — одказав канцлер. — Чи не бажано буде вашій величності вручити мені печатку, щоб я міг прискорити цю справу?

— Печатку? Та в кого ж вона може бути, як не в тебе?

— Пробачте, ваша величність, але ви взяли її у мене два дні тому, сказавши, щоб нею не користувалися, аж поки ви самі не зволите скріпити своєю власною рукою присуд герцогові Норфолькському.

— Ах, так, пригадую… Де ж я подів її?.. Який я став слабий. Останніми днями пам'ять щось дуже часто зраджує мене… Дивно, дивно.

Король щось невиразно бубонів, похитуючи сивою головою, і марно силкувався пригадати, де він поклав печатку. Аж от лорд Гертфорд став перед ним на коліна й промовив:

— Насмілюся доповісти вашій величності: я і ще, мабуть, багато хто з присутніх пригадуємо, що ви зволили вручити велику печатку його високості принцові Уельському, щоб він беріг її до того дня, коли…

— Правда, правда, — перебив його король. — Негайно принеси її. Мерщій, бо час летить!

Лорд Гертфорд поспішив до Тома, але скоро повернувся вкрай стурбований і з порожніми руками.

— Ваша величність, — сказав він, — на превеликий жаль, я мушу засмутити вас тяжкою звісткою. З волі божої його світлість принц все ще нездужає і не в силі пригадати, що ваша величність дали йому печатку. Я одразу ж поспішив повідомити вас про це, бо ми б тільки прогаяли дорогоцінний час, коли б здумали обшукувати нескінченну анфіладу покоїв його королівської висо…

Стогін короля урвав мову лорда Гертфорда. Трохи згодом король промовив з глибоким сумом:

— Не турбуйте більше нещасну дитину. Десниця господня тяжко лягла на бідолашного, і в мене серце розривається від любові й жалості до нього. Як мені боляче, що я не можу взяти його тягар на свої старі, похилені від горя плечі й принести йому спокій.

Король заплющив очі, з хвилину щось про себе бурмотів і раптом зовсім замовк. Незабаром він знов відкрив очі і, повівши навколо безтямним поглядом, угледів перед собою лорда-канцлера, закляклого навколішках. Умить обличчя його спалахнуло гнівом:

— Як, ти ще тут? Клянуся богом, якщо ти негайно не покінчиш із зрадником, завтра в тебе вже не буде голови.

Лорд-канцлер затремтів з жаху й ледве вимовив:

— Змилуйтеся, ваша величність! Я ждав печатки.

— Ти з глузду з'їхав! Маленька печатка, яку я звичайно брав з собою в чужі краї, лежить у моїй скарбниці. Раз велика десь зникла, хіба недосить буде й малої? Ти зовсім з розуму схибнувся. Геть звідси! І не смій вертатися, аж поки не принесеш його голови.

Бідний канцлер не забарився зникнути з очей свого грізного володаря. Комісія теж не гаяла часу й

Відгуки про книгу Принц і злидар - Марк Твен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: