Чорний лабіринт. Книга друга - Василь Павлович Січевський
— Чи ви думаєте, що я про те не знаю?
— Могли забути. — Капітан заморгав, прокашлявся, витер хусточкою рота й вів далі: — Пробачте, екселенц, але моя служба змушує мене нагадати вам про ту недавню історію з вантажною машиною, вщерть наповненою ящиками з фальшивими фунтами стерлінгів й затриману саме в районі Бад-Аусзе! Тоді здійнявся цілий переполох, з Франкфурта сюди примчали наші експерти, представник Лондонського банку і троє кращих детективів Скотленд-Ярду на чолі з головним інспектором Радкіним.
— Ну то й що?
— Знову дзвонили…
— Хто?
— Інспектор Радкін… У Мюнхені з'явилися фальшиві фунти! От я і подумав: а що коли це ті, з наших ящиків?.. Номери купюр відомі. Військова поліція вважає, що вони з тих, які друкував ще Крюгер.
— Ви сказали про це Радкіну?
— Ні, спочатку я вирішив доповісти вам… Не знаю, для яких справ ви віддали тому Дайнові ящики з нашого складу, а тільки, думаю, треба подбати, щоб фальшивки не потрапляли в обіг. Цією справою вже зацікавився Інтерпол. Операцію «Бернгард» ще не завершено…
— Дякую, капітане, за інформацію. Ящики в надійних руках і будуть використані тільки для оперативних цілей. Фальшиві фунти випливли, безперечно, з інших джерел. Будьте спокійні, я подбаю, щоб ваша репутація ніяк не постраждала… До речі, ви завжди можете посилатися на моє письмове розпорядження, і нехай інспектор Радкін з претензіями звертається до мене. Я поясню йому, що інтереси американської розвідки не завжди збігаються з інтересами Лондонського банку і Скотленд-Ярду. Можете йти…
— Пробачте, генерале, але я вважав своїм обов'язком…
Керк підвівся. Капітан позадкував до дверей. «Ач, пухир надутий… Він мене буде лякати Скотленд-Ярдом. Думав потішитися з моєї розгубленості… Так йому хотілося під виглядом добропорядної турботи підсунути мені їжака під сідницю! Найшов простачка… Все, панове, завтра вас усіх звідси геть! Будете сидіти у своїх норах і нюхати реактиви!»
Керк вийшов з-за столу, підійшов до шафи й дістав з неї пляшку міцного ямайського рому. Нараз рипнули двері, й голос Патриції зазвучав у кабінеті:
— Шеф, можна до вас?
— Можна… — Він налив собі келишок і випив.
— Ми вдвох, з Тедді…
— Заходьте вдвох. — Керк знову сів у своє крісло за письмовим столом. — А двері замкніть, щоб ніхто не всунув сюди носа. А то ходять тут усякі експерти!.. Порадники… Сто чортів на їхню голову! Сідайте. Рому хочете? Ні?.. А я з вашого дозволу…
Керк налив собі в келишок, проте пити не поспішав. Дивився, як грає у променях призахідного сонця червоний заморський напій, і думав. Потім підняв замислений погляд на Крайніченка і раптом, ніби знічев'я, спитав:
— Ну, як воно, майоре, вже звикли до нового життя?
Федір витримав його пронизливий погляд. Шукав потрібних слів, щоб достойно відповісти, й не знаходив. Відповідь не мала бути категоричною, проте після стількох місяців шаленого опору сказати, що згоден на все, було б неприродно. У Керка така відповідь може викликати лише підозру.
— Бачу, майоре, ви ще не до кінця усвідомили своє становище. Мабуть, вам треба ще якийсь час… Однак обставини кваплять. Політична ситуація вимагає рішучих і негайних дій. Тому виникла необхідність використати вас у важливій справі. Про подробиці операції я повідомлю вас пізніше, а зараз скажу одне: готуйтесь до кардинальної зміни вашого життя. Ви повертаєтесь до Мюнхена. В готелі «Сен-Готард» вам замовлено номер. Патриція буде й далі опікуватися вами. Оскільки ви житимете легально і в готелі вас запишуть, як Федора Крайніченка, то Пат доведеться подбати про необхідні документи. Гроші на проживання, а також мої вказівки щодо подальшої роботи надходитимуть через неї.
— Навіщо така конспірація? Адже досі…
— Річ у тім, майоре, що вам доведеться представляти перед світом організацію українських націоналістів.
— Он як? — зусиллям волі Федір примусив себе говорити спокійно. — А коли я категорично відмовлюсь?
Керк засопів, опустився в крісло і потягнувся до налитої чарки. Підніс її до рота й одним духом вихилив.
— Я змушений попередити, — сухо промовив він. — Усе, що я вам зараз скажу, я говоритиму не для того, щоб чути від вас, майоре, ваше звичайне «ні». Я сподіваюсь, ви людина твереза й розумієте: мова піде про речі, які можна виважити лише життям. Йдеться ось про що. Ми одержали від Радянської військової адміністрації ноту, в якій нам дорікають, що ми не дотримуємося союзницьких договорів, порушуємо укладені на високих рівнях угоди про співробітництво у післявоєнній Європі. Зокрема мова йде про те, що через недогляд, а інколи і потурання, в нашій зоні окупації розперезалися націоналістичні угруповання і всілякі організації колабораціоністів. Ми прийняли ноту і повинні, як то кажуть, ділом довести, що все це не так, що в нашій зоні знайшли політичний притулок лише люди, які ведуть опозиційну діяльність. З тими, що з ножами і кастетами бешкетують по таборах Ді Пі, ми не маємо ніяких справ. То контингенти, які підлягають карним органам, а ми, коли й підтримуємо когось із опозиціонерів, то керуємось міжнародними законами гуманності. Але ж треба якось довести світові, що ці опозиціонери таки існують. З цією метою, звичайно, з нашого дозволу і при цілковитій підтримці, українські націоналісти організують своє видавництво, де друкуватимуться книги, спрямовані проти Радянської Росії.
— А як же союзницький обов'язок? — запитав Крайніченко.
— Ми далекі від думок про ліквідацію опозиційних груп і не збираємось ущемляти їхні інтереси. Навпаки, ми хочемо, щоб вони працювали ще активніше, ми хочемо створити їм рекламу, щоб привернути до них увагу вільного світу.
— У цих опозиціонерів, як ви їх називаєте, руки по лікті в крові. Вони продалися фашистам, тепер продаються вам! Хіба можна країні, відомій своїми демократичними принципами, підтримувати таку нечисть?
— Я не помилився, майоре, у вас чудовий полемічний хист. Ви цілком відповідаєте вимогам, які ставляться до керівника такого видавництва. Вам,