Чорний лабіринт. Книга друга - Василь Павлович Січевський
Він не помилився. Шпинь уже сидів у Вінклера.
— Запевняю вас, пане майор, він комсомоліст, ще з тридцять дев'ятого! Я те добре знаю, ми з одного села…
— Айн момент, — підняв пальця Вінклер. — У скільки років приймають до комсомолу?
— З чотирнадцяти…
— У тридцять дев'ятому йому було тільки дванадцять. Раджу вам думати, а потім уже говорити. Ви ще щось хотіли додати?
— Може, я трохи помилився, перепрошую… Але не вірте йому! Він ще з ешелону, як нас до Німеччини везли, тікав… Потім весь час усіх агітував, щоб поверталися додому…
— Всіх агітував, а сам опинився в Індокитаї?.. Щось знову не в'яжеться у вас… Експедиційний корпус гартує мужчин. Мені подобаються такі, що вміють самі постояти за себе. І навпаки, не подобаються ті, хто шукає можливості розправитись із своїми недругами руками «Сі Ай Сі», тобто моїми руками!
— Та що ви, пане майор, я просто хотів вас попередити…
— Дякую… Я теж змушений попередити… Щоб це було востаннє! В Індокитаї Максим воював проти комуністів В'єтконгу, був поранений, а ви в цей час пиячили й торгували на чорному ринку краденим беконом! За що вас вигнали з табірної поліції? Мені все відомо, і про фальшиві долари теж! Отож коли вже опинились у лайні, то сидіть тихо і не висовуйтесь. Макс розмалював вас добре, але мало… Вас треба не так учити! Ідіть влаштовуйтесь… Скажіть черговому, щоб одвів вас в якусь іншу кімнату. Це все, що я можу для вас зробити.
Шпинь вискочив з кабінету. Майор вийняв, з шухляди столу аерозоль і освіжив повітря після відвідин цього типа, що, бачте, надумав після кожного ляпаса бігати до нього з доносами. Макс його гордість, він ставить його за приклад для інших. I головне, в розвідцентрі його кандидатуру схвалили для виконання вельми важливого завдання в радянському тилу, а цей лізе зі своїми скаргами. Жаль розлучатися з таким еталонним «слухачем», та що вдієш, треба…
Тим часом Андрій сидів на горищі флігеля, біля слухового вікна, дихав свіжим повітрям і подумки лаяв себе за те, що так необачно повівся із Шпинем.
його думки перервала приглушена розмова, що точилася на балконі за кілька метрів нижче під слуховим вікном.
— Виїздить по полудні, — долетіло до Андрія. — На старому «рено» у напрямку Бад-Гастейна…
Це був голос Джоні. його глухий гугнявий голос важко було сплутати.
— А куди й чого це він? — запитав хтось густим басом. Здається, Шуліка.
— Куди та чого? Воно тобі треба? — прошепелявив третій. Схоже на Клямку.
— Важливо інше, панове, — зашепотів Джоні. — З ним валіза золота.
— А ти звідки знаєш?
— Джерела надійні. На верхньому замку вважають, що цей доктор забагато знає. Візьмемо джип, від'їдемо десь подалі…
— По джипа треба до Вінклера… А як не дасть?
— Уже дав… Він мене посилає у справах до…
— Ну, коли так, то…
— А ти, Зіньку, як? — запитав Шуліка.
— А що я? Я як начальство скаже… — відповів Клямка.
— Тоді все, мої любі, до обіду згортайте справи…
Розмова урвалась. Андрій зачекав, поки затихли кроки, і рушив на перший поверх.
У коридорах поступово наростав шум. Здавалося, десь поруч набирала все більших обертів невидима машина внутрішнього розпорядку: підйом, умивання, ранкова гімнастика, туалет, сніданок… Після сніданку Андрія викликав Вальтер — інструктор з радіосправи.
Кілька днів тому шеф поцікавився, чи готовий Максим до справжньої роботи. Вінклер зняв обмеження, і Андрій зрозумів, що скоро в мандри. З потроєною енергією інструктори взялися школити Андрія. Особливо ревно працював Вальтер, виводячи Андрія в гори при повній викладці. Розгортали рацію, виходили в ефір, швидко згортали і перебігали на інше місце. Потім знову все починалося спочатку: в руці Вальтера клацав секундомір, а хлопець бігав, тягав ту рацію з місця на місце, не маючи змоги навіть витерти з чола піт.
Сьогодні все мало бути, як завше. Андрій узяв з піраміди автомат, нав'ючився, як мул, і слідом за Вальтером рушив з двору. Відійшли далеченько і майже до обіду Вальтер добряче попоганяв його по горах, потім залишив Андрієві текст, призначив учбовий вихід в ефір через сорок хвилин і попрямував до флігеля.
Зморений біганиною, хлопець упав на траву і з насолодою кілька хвилин дивився в небо. Потім сів, глянув на годинник. Залишалося тридцять хвилин. Власне, у ці півгодини і вклалися всі ті події, що так навально почали розгортатися, як тільки «рено» виїхав з брами замку. «Рено», «рено»… Враз це слово пов'язалося з Шольтеном і Джоні. «їм треба золото, а мені інше. Цей кат не вислизне з моїх рук!» Схопивши автомат, кинувся до дороги. В машині за кермом сидів Шольтен, і Андрій натиснув на спуск автомата. «Рено» збив придорожні стовпчики і полетів з кручі. Андрій схопив рацію і кинувся бігти. По хвилині зупинився, побачивши джип і тих трьох, що змовлялися пограбувати доктора. Вони зупинились на нижній петлі серпантину, якраз проти того місця, куди скотився «рено». Запекло в грудях від бажання однією влучною чергою покласти всіх трьох, але згадав, що скоро мав виходити в ефір. Та й комусь же треба буде відповідати за те, що сталося. То вже нехай ті троє і відповідають.
Андрій видерся трохи вище по схилу урвища, заліз у кущі й розгорнув рацію. Наближалася