Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Василь показав повідомлення і одразу зрозумів, що звістка про надходження грошей уже долетіла до хазяїна гаража.

— Дуже радий! — Ренар задля ввічливості перебіг очима записку. — Сподіваюсь, ми з вами сьогодні ж домовимося про все і, не гаючи часу, оформимо наші взаємовідносини. Самі бачите, гараж пустує, заправочна колонка не діє. Інша річ — ремонт!

— Ви, мабуть, уже підрахували кошти, які вклали в підприємство, і додаткові витрати на організацію ремонтної майстерні? — спитав Василь.

— Так, так, звичайно! — Ренар підійшов до конторки і дістав товсту бухгалтерську книгу. — Тут враховано все до сантима і, запевняю вас, нічого не перебільшено.

— Мосьє Ренаре, я вам вірю, як самому собі. Не завдавайте собі клопоту подробицями — досить буде, якщо ви назвете остаточні цифри.

Ренар виписав цифри акуратно колонкою на окремий аркуш і подав його Василеві.

— Я вклав у підприємство шість тисяч чотириста франків, — сказав він. — 3 цієї суми знімаю дев'ятсот франків за те, що понад п'ять років користувався гаражем. Гадаю, так буде справедливо. Лишається п'ять тисяч п'ятсот франків…

Потім він сказав, що на купівлю обладнання для ремонтної майстерні та інші витрати, аж до об'яв у газетах, треба буде шість тисяч шістсот франків.

— Таким чином, мосьє Кочеку, — закінчив він, ваша частка становитиме шість тисяч п'ятдесят франків. Вважаю, доцільно зареєструвати наше підприємство в торговій палаті з капіталом сорок тисяч франків. Правда, це потребуватиме деяких додаткових витрат на податок, але вони виправдають себе. Чим більший капітал має підприємство, тим воно солідніше, тим більший кредит йому надаватимуть. Ви згодні зі мною?

— Я внесу свою частку одразу ж, тільки-но буде оформлено у нотаріуса нашу домовленість, — сказав Василь. — Однак у мене є до вас прохання. Справа в тому, що моя дружина вивчає історію мистецтва і сама трохи малює. Їй конче потрібно бувати в музеях і картинних галереях вашої країни, ознайомитися з пам'ятками архітектури. В майбутньому, можливо, вона навчатиметься далі в Сорбонні. Тому я хотів би попервах мати вільними два-три дні на тиждень, — звичайно, з відповідним зменшенням моєї частки в прибутках. Згодом у цьому не буде потреби. До того ж я дістану позитивну відповідь на мою заяву, що остаточно зміцнить моє становище у Франції. Ренар замислився, почухав потилицю.

— Відверто кажучи, я запропонував вам стати компаньйоном після того, як побачив вашу роботу і впевнився, що ви справді майстер. Звичайно, гроші, які ви вносите, теж на вулиці не лежать… Але ж найрозкішнішою вивіскою доброї слави не зробиш. Втім, коли ви ставите такі умови, виходить, так треба. І мені лишається тільки погодитися, з одним, правда, застереженням: коли буде спішне замовлення — працювати разом, потім уже викроюйте вільні дні!

— Мосьє Ренаре, почнемо працювати, а там видно буде! Ми ж друзі і завжди зможемо домовитись!

На тому й постановили. Протягом найближчих днів виконали всі формальності, і нове підприємство з основним капіталом сорок тисяч франків було зареєстровано в торговій палаті департаменту під назвою «Ремонтна майстерня Франсуа Ренар і компанія».

Літо в цьому маленькому містечку було напрочуд приємне. Навіть у найжаркіші дні спеку пом'якшувала сила-силенна зелені і води, а ночами інколи бувало так прохолодно, що доводилося за тутешнім звичаєм укриватися пуховиками. Високі крони вікових каштанів змикалися над брукованими вулицями. Біля ставка, в якому старі плакучі верби купали свої віти, мосьє Дюран відкрив літній павільйон, де, крім вина, подавали прохолодні напої та морозиво.

Подружжя Кочеків жило скромно й одноманітно. О сьомій годині ранку вставали. Чашка кави з бріошами — і рівно о восьмій на роботу. О дванадцятій годині сніданок, о шостій — обід. Недовга вечірня прогулянка біля ставка, склянка чи дві доброго вина з друзями в павільйоні мосьє Дюрана, легка вечеря, годин зо дві читання і — здоровий, міцний сон при відчинених вікнах.

Справи в майстерні поступово налагоджувалися. Вивіска з аршинними літерами на весь фасад, об'яви в газетах про гарантійний ремонт за недорогу плату зробили своє. Та слава про чудового іноземного механіка поширилась по всій окрузі після того, як Василь відремонтував старенького «форда» сільського лікаря.

Поломка була незначна, але сама машина, як то кажуть, на ладан вже дихала. Звичайно, за ремонт цієї руїни можна було загилити чималі гроші, але Василь умовив Ренара задля реклами взяти помірну плату.

Точно у визначений час — через п'ять днів — машину було відремонтовано, зношені деталі замінено, гальма підтягнуто, мотор відрегульовано, а пофарбований заново кузов вилискував на сонці, як новенький. Хазяїн машини був у захваті, коли сів за кермо. Такий ремонт за такі гроші!

— Ви просто чудово відремонтували мою машину! — Лікар довго тиснув Василеві руку і, розчулившись, відвалив йому п'ять франків чайових.

Роз'їжджаючи по всій окрузі, лікар цей став найкращою рекламою майстерні «Ренар і компанія». Він завзято радив усім своїм пацієнтам — власникам машин — ремонтувати їх тільки в цій майстерні і не шкодував слів, розхвалюючи золоті руки чехословацького майстра, що знав мотор, як бог.

Замовлення сипалися звідусіль, у Василя майже не лишалося вільних днів.

Якось жаркого сонячного ранку метрів за двісті від майстерні зупинився розкішний лімузин. З нього виліз елегантний молодик. Він довго порпався в моторі, потім пішов у майстерню по допомогу. Побачивши Василя біля слюсарного верстата, власник лімузина звернувся до нього:

— Недалеко звідси зупинилась моя машина. На жаль, усі мої спроби полагодити мотор не мали успіху… Допоможіть, будь ласка!

Голос молодика здався Василеві знайомим. Уважно придивившись до відвідувача, Василь одразу пізнав його, хоч той відпустив вусики і змінив зачіску.

— Зараз, мосьє, — відповів Василь, — я тільки попереджу компаньйона! — І за кілька хвилин вийшов з молодиком на вулицю.

Коли вони пройшли кроків десять, чоловік, пересвідчившись, що поблизу нікого нема, тихо сказав Василеві:

— Один ваш знайомий приїхав