Пригоди Омкая - Хома Олександрович Зубарєв
Моржа, очевидно, не дуже турбувала поява байдари. Він спокійнісінько поринав у воду і через деякий час знову виринав. Кичау швиденько засунув ручку стерна під пахву, затис її і підвів карабін. Пинич та Омкай дужче налягли на весла, а в ту мить, коли звір пірнав, вони робили ривок, намагаючись якнайшвидше наблизитись до здобичі. Кичау у цей час тримав між колінами поплавець пих-пих. Взявши вузьку горловину в рот, він так надув щоки, що, здавалось, ось-ось лопне. Шкіряний мішок, наче живий, з кожною секундою роздувався все більше й більше. Надувши поплавець, Кичау прив'язав один кінець троса до нього, а другий — до гарпуна. Тепер вбитий і загарпунений звір уже не потоне—пих-пих триматиме його на поверхні.
Байдара, не міняючи напряму, мчала до цілі. Морж, як і раніше, мирно «пасся». Він спускався на дно, розривав іклами водорості, виловлював у них рачків, креветок, молюсків і, виринувши, апетитно плямкав. Раптом, настовбурчивши вуса, звір грізно блиснув вигнутими, наче шаблюки, могутніми бивнями, перевернувся, показав широчезну рудувату спину і зник у морській безодні.
Веслярі зупинилися, не знаючи, куди гребти. Ллє гарпунер, примітивши, в який бік були спрямовані ікла моржа, коли він поринав, подав команду, і байдара пішла у вказаному напрямі.
Морж довго не з'являвся. Він виринув далеко попереду байдари. Гучно пирхнув, подивився на людей і, не поринаючи, завернув у протоку. Мисливці вирішили обійти острів і зайти в протоку з протилежного боку назустріч звірові. Однак той, очевидно, повернув назад, — інакше байдара неминуче зустрілася б з ним де-небудь у протоці.
Прогаявши, мабуть, години три на те, щоб обігнути острів і пройти через протоку, мисливці повернулися ні з чим.
Байдара вирушила далі. Сонне вже спускалося до обрію. Повіяло прохолодою. Від води, нагрітої за день, почав підійматися туман, поступово закриваючи острови, яких ставало все менше й менше. Видимість погіршала, але це не дуже лякало мисливців. Як місцеві жителі, вони могли по давно знайомих предметах визначити, де розташоване стійбище. Та й погода стояла тиха, і море було спокійне. На його поверхні ліниво перекочувались легенькі хвилі.
Мисливці знову помітили моржа. Тільки морж цей був інший, бо відрізнявся від першого більшим розміром і поведінкою. Він безперервно пірнав і робив великі кола. Під прикриттям туману, шо все густішав, байдара підійшла до здобичі майже впритул. Гримнув постріл. Одночасно з ним Кичау влучно кинув у пораненого велетня гарпун. Стрілець пустив у звіра ще кулю, але на якусь частку секунди вона запізнилась. Це й було причиною всіх дальших нещасть.
Морж змахнув ластами, збурив воду і з гарпуном у спині зник у хвилях. Шкіряний трос, прив'язаний до гарпуна, поповз за борт. Кичау почав квапливо перебирати його. У той час Пинич і Омкай з усіх сил працювали веслами, спрямовуючи байдару в той бік, куди плив під водою морж.
Трос швидко розмотувався. До поплавця, що лежав у байдарі, залишилось не більш як п'ять-шість метрів. Гарпунер взяв його в руки. Коли морж вирине і буде вбитий, гарпунер викине пих-пих у море. Морж виринув і, відразу ж знову пірнувши, шарахнув убік. Веслярі не встигли своєчасно повернути байдару по ходу звіра. Трос ковзнув по борту, вирвався з рук Кичау і заплутався в його ногах. Кичау хотів звільнитись від нього, але, спіткнувшись хворою ногою об відро для вичерпування води, упав на дно байдари. Трос миттю зашморгнув йому скалічену ногу і потяг старого у воду. Кичау встиг перевернутися на спину і впертись ногами в шпангоут. Трос натягнувся. Байдара пішла боком. Рикват метушився на кормі з карабіном у руках. Ось-ось мала показатися з води голова моржа. Одначе в густому тумані важко було взяти на мушку ціль, що появлялась на мить. Набравши повітря, звір зразу ж пірнав. Раптом він так натягнув трос, що байдара накренилася і зачерпнула води. Тросом одірвало від шпангоута скорчену ногу Кичау, і він скрикнув: трос тягнув його за борт.
Морж метався у воді. Широка задня ласта, наче лопать гребного гвинта, раз у раз висувалась на поверхню. Вода вирувала, мов у казані. Вгору злітав фонтан бризок. Пинич і Рик-ват кинулись рятувати старого. Але байдара, втративши рівновагу, лягла на бік, зачерпнувши нову порцію води. Тоді товстун Рикват навалився всім тілом на протилежний борт і вирівняв байдару.
У цю мить Омкай, не розгубившись, кинув весло, шарпнув на себе натягнутий трос, трохи послабив його і звільнив ногу Кичау. Ледве він встиг це зробити, звір знову кинувся вбік. Трос, зачепившись за кочет, трусонув байдару. Омкай не встояв на ногах, упав за борт. Борсаючись у воді, він все-таки спритно схопив ремінний трос разом з пих-пихом, що його висмикнув морж з байдари.
Через хвилину Омкай зник у тумані…
Все сталося так швидко, що мисливці остовпіли Отямившись, закричали, засперечалися, розмахуючи руками, дорікаючи один одному за неповороткість.
Всю ніч кружляла байдара в тумані, розшукуючи Омкая. Мовчазні й похмурі, їздили старі мисливці від острова до острова, попадаючи в тумані на мілини, на підводне каміння. Зупинившись, довго стукали у відро, палили з карабіна, кричали. Та марно. Ніде ні звуку. Дрімає нічне море. Принишкло, причаїлось.
Та ось десь збоку пирхнув морж. Трохи згодом ще раз пирхнув. Зраділі старі поспішили на звук. Знову зупинялись, знову гукали, тарабанили у відро і рушали далі. Нарешті їхні сили почали вичерпуватися. Через кожні п'ять-десять хвилин байдара безпомічно опускала весла, як підбитий птах крила.
Старі важко зітхали, мовчки поглядали один на одного. Де тепер хлопця шукати? В такому тумані хіба що побачиш? Рикват почухав потилицю, глухо кашлянув.
— Як на мене, то чи не марно ми гаємо час? Чого вже тут шукати!
— Адже з поплавця зірватися легко, — ослаблим хрипким голосом промовив Пинич, — руки задубіли, ну і.. більше не житець на цьому світі.
— Через мене це все. Нога клята підвела. Краще б мені замість хлопця. — Кичау штурхнув ногою порожнє відро, насунув на очі малахай, відвернувся. Потім, швидко нахилившись, він попробував воду. — А вода, диви, тепла, — пожвавішавши, сказав Кичау.
