Чорний вершник - Володимир Кирилович Малик
Каведжі запросив їх поїсти, але Вандзя заперечила, сказавши:
— Я не голодна і, крім того, хотіла б помитися з дороги і відпочити… Коли б у заїзді знайшлося затишне приміщення, я добре заплатила б господареві.
Арсен переклав.
Кермен-ага вклонився і повів Вандзю нагору.
— Ненко, ти помітив, як сторожко тримається ця жінка? — спитав Арсен. — Я певен, тут якась таємниця. Що трапилося з паном Мартином? Я мушу вияснити це. Залишайся тут, а я миттю…
Він тихо піднявся дерев'яними сходами на другий поверх. У коридорі було порожньо: Кермен-ага і Вандзя вже встигли зайти в одні з багатьох дверей. В які ж?
Арсен почав обережно скрадатися, прислухаючись до звуків, що наповнювали цей великий дім. Біля одних дверей зупинився, припав вухом: з кімнати долетіли слова, що примусли його уклякнути на місці. Говорила Вандзя, плутаючи польські, татарські і турецькі слова.
— Ага Кермен, я маю до вас пильну справу. Ви мене розумієте? Я не мужчина, я жінка… Ханум, ханум… Я дружлна ак-мечетського мурзи, що в Криму. Ах, видно, ви нічого не розумієте! Матка боска, він нічого не розуміє… Як же йому пояснити?..
Почувся скрипучий голос каведжі:
— Не хвилюйся, ханум, я все розумію. Кажи, в якій справі ти прибула сюди і хто тебе прислав? — Він добре говорив польською мовою.
Вандзя аж скрикнула радісно:
— О, ви говорите по-нашому! Тоді слухайте уважно: мене прислав сюди пан Яненченко… Полковник Яненченко. Чи пан каведжі знає його?
— Так, я знаю його. Що ж пані привезла мені від полковника?
— Люстерко… Пан полковник казав, що ви все зробите для мене, якщо я передам вам невеличке люстерко…
— Де ж воно?
— Хай пан залишить на деякий час кімнату, я повинна дістати його… Пан розуміє…
— Розумію, розумію. — В голосі каведжі забриніла нотка сміху. — Я зайду через деякий час.
Арсен ледве встиг відскочити і заховатися в дверній ніші сусідньої кімнати, як двері зі скрипом розчинилися і каведжі почимчикував коридором до виходу.
Коли завмер скрип сходів під його ногами. Арсен швидко прошмигнув до Вандиної кімнати і відчинив двері. З несподіванки жінка скрикнула і, отетеріло дивлячись на непроханого відвідувача, застигла біля столу.
Арсен причинив щільно двері, зупинився перед на смерть переляканою жінкою, яка марно намагалася неслухняними пальцями застебнути гудзики жупана.
— Пані Вандзя, я все чув. Давайте сюди дзеркальце!
— Але ж, пане…
Арсен вийняв пістоль. І хоча стріляти він, звичайно, не збирався, зброя подіяла на жінку магічно. Вона запустила руку в складки свого одягу, довго порпалася там, однак безуспішно: дзеркальце десь запропастилося. Жінка винувато-збентежено усміхнулася.
— Але ж, пане…
— Нічого, нічого, — підбадьорив її Звенигора, і не думаючи відвертатися. — Діставайте, пані! Розсупонюйтеся, розстібайте ваш незвичний одяг і діставайте! Ну!
Він вирішив не церемонитися з нею: кожної миті міг знову повернутися каведжі.
Вандзя знітилася і, відвернувшись, розстебнула широкий жовнірський пояс на штанях, з потайної кишеньки дістала невеличке металеве дзеркальце. В цю мить у коридорі почулося кахикання каведжі.
Арсен миттю вихопив в ошелешеної жінки дзеркальце і прошепотів:
— Про мене — ні слова! Скажи, що дзеркальця ще не знайшла… Що, може, воно біля сідла в саквах. Хай почекає… Пам'ятай — стріляю я без промаху!
Він швидко відступив у куток, за грубку, і сховався за широким дерев'яним ліжком.
Скрипнули двері, почувся голос каведжі:
— Ну що, пані, знайшла?
— Нехай пан ще зачекає трохи, — пробелькотіла Вандзя. — Я гукну пана… Бо ще не встигла…
— Як пані хоче. — І каведжі, здивовано стенувши плечима, позадкував з кімнати.
Вандзя в знемозі опустилася на стілець. Арсен вийшов зі своєї схованки і став перед нею, тримаючи в руці дзеркальце.
— Пані, що з паном Мартином? Тільки — правду!
— Не турбуйтеся, він живий і здоровий.
— Де ж він?
— Залишився у Львові…
— А пані?
Вандзя мовчала. Боязко глянула на козака, і в її очах промайнула така туга, що Арсенові раптом стало соромно, що він розмовляє з беззахисною жінкою, тримаючи в руці пістоль. Застромивши-зброю за пояс, уже спокійніше сказав:
— Отже, пані покинула мого друга?
— Так, — ледь чутно прошепотіла Вандзя.
— І куди ж пані простує? В Крим? До дітей?
— Так, — ще тихше промовила Вандзя, і на її очах блиснули сльози. — Пан догадливий…
— Я так і думав… А звідки пані знає полковника Яненченка? Якщо пані скаже правду, їй не треба мене боятися.
— Пан Ян теж у Львові… На службі у коронного польного гетьмана Станіслава Яблоновського.
— 0! — вирвалося у Звенигори, який ніяк не сподівався, що полковник Яненченко, втікши від Хмельницького, опиниться аж у Львові. — То виходить, що то Яненченко передав дзеркальце Кермен-азі?
— Так.
— Що ж у ньому? — Арсен зі всіх боків оглянув дзеркальце, але не помітив нічого підозрілого.
— Всього лиш лист Кермен-азі, щоб він допоміг мені добратися до Криму… Пан Яненченко був такий добрий і шляхетний, що безкорисливо, з одного тільки співчуття погодився допомогти мені… Якби всі були такі, пане Звенигора…
— Де ж той лист?
— Хай пан відкрутить ручку-Арсен швидко відкрутив рогову ручку і з неї витягнув згорнуту в трубку цидулку. Розгорнув. Повернув до світла. На двох невеличких клаптиках паперу густо, дрібними, як мак, літерами було написано по-турецькому.
В першому справді Яненченко просив Кермен-агу допомогти жінці, яка подасть цього листа, дістатися в Крим, де у неї чоловік і двоє дітей. А в другому…
Арен не повірив своїм очам, коли прочитав другий лист. У ньому Яненченко звертався до кам'янецького паші з пропозицією захопити Львів. «У всьому краї не знайдеться зараз і трьох полків боєздатного війська, що могло б противитися вашій милості, вельмишановний паша Галіль. Гетьман Яблоновський ще тільки розпочинає збирати ополчення, яке сходиться з великою неохотою. Захищати Львів теж нікому. До того ж я, ваш покірний слуга, зумію відчинити потайні ходи, якими впущу в місто значну частину війська його султанської величності, — писав зрадник. -
Кращого часу для нападу, щасливішої нагоди для захоплення Львова і бажати годі!»
В першу мить у голову запала думка, що Вандзя — співучасниця Яненченкової зради, що вона знала, з чим їде в Кам'янець. Але глянувши в її засмучені очі, побачивши, з якою надією стежить вона за тим, як він читає цього злополучного листа. Арсен зрозумів, що жінка була введена полковником в оману, що він використав її як зв`язківця мимо її волі.
Що ж робити?
