Куди залітають лиш орли - Алістер Маклін

— Чи розумію я що? — Обличчя в Мері було усе ще геть бліде.

— Що ти і я виходимо з гри, — терпляче пояснив Сміт. — Наша кар'єра скінчилась. І в Італії, й у всій Європі. Я не зможу навіть воювати як звичайний солдат, бо якщо мене захоплять у полон, то все одно розстріляють як шпигуна.

— Отже?

— Отже, для нас війна скінчилася. Вперше ми можемо подбати про самих себе. Гаразд?

Він потиснув їй руку, і вона усміхнулась у відповідь.

— Отже, гаразд. Командире, чи можна мені скористатися вашим радіо?

— То он як він учинив… — Адмірал Ролланд, стоячи в оперативній кімнаті з телефонною трубкою в руці, мав постарілий, стомлений вигляд. — Та, може, воно й на краще. А ви дістали всю інформацію, яку шукали?

— Цілком, сер! — долинув крізь потріскування в трубці Смітів голос.

— Чудово, чудово! Я піднімаю на ноги всю поліцію. Як тільки ті записники потраплять мені до рук… В аеропорту на вас чекатиме машина. Зустрінемося за годину.

— Так, сер. Але є ще одна дрібничка, сер. Сьогодні вранці я хочу одружитися.

— Що?! — Кущуваті сиві брови в адмірала здивовано піднялися.

— Я хочу одружитися, — терпляче повторив Сміт. — З міс Мері Еллісон.

— Але це ж неможливо! — запротестував Ролланд. — Сьогодні вранці! Неможливо! Адже існують такі речі, як дозвіл, оформлення, та й реєстраційні контори сьогодні зачинені…

— І це після всього, що я зробив для вас?.. — сумно промовив Сміт.

— Це нечесно, сер! Ви зловживаєте добротою старого чоловіка. Це зовсім нечесна гра! — Ролланд поклав трубку, втомлено всміхнувся й узяв іншу трубку:

— Оператор? Зв'яжіть мене з відділом фальшивих документів.

Командир ескадрильї Карпентер, закуривши нову люльку й наливши з термоса гарячої кави, знову перебував у найкращому настрої. Сміт тихенько розмовляв із Мері, а Джонс сидів із заплющеними очима і, очевидно, дрімав. Далі, в глибині літака, Шаффер уже обіймав за плечі Гайді, яка не робила спроб вивільнитися.

— Отже, — шепотів Шаффер, — сьогодні ж увечері йдемо до пивниці…

— А ти ж казав — до «Савой гріль»?!

— Ну, називай як хочеш… Отже, ми йдемо туди, замовляємо паштет, копчену форель, абердинський біфштекс.

— Абердинський біфштекс! — весело глянула на нього Гайді. — А ти забув, що зараз війна, забув про картки? Біфштекс, мабуть, буде з конини.

— Золотко! — Шаффер узяв дівчину за руку й заговорив суворо й поважно: — Золотко, ніколи не згадуй при мені цього слова — коні. У мене на них алергія.

— Ти що, їси їх? — здивовано запитала Гайді. — Там, у Монтані?

— Я з них падаю, — сумно відказав Шаффер. — Скрізь.

Прийом багажу (нім.).

Вокзал (нім.).