Таємнича Африка - Герман Фрайберг
— Що ти тепер скажеш? — просичав він.
— Почекай, — тільки й встиг вимовити я, бо тут саме все й почалося. В ту мить, коли Макумба повернувся до тварин спиною, сталося те саме, що й з вождем. Цього разу Товстуля діяла ще швидше. Почувся тупіт — і найбільший знахар від Конго до Кванзи опинився на землі. Таких дияволів він не сподівався. Упертий мав намір довершити те, що почала Товстуля, але я, вважаючи, що Макумбу досить провчили, підскочив до тварин і гукнув:
— Ляж, Упертий! Ні з місця, Товстуле!
Обоє відразу ж скорилися. Тоді я підкликав їх до себе і примусив виконати різні вправи. Вони слухались мене, хоч час від часу люто позирали на Макумбу, який обережно підсувався до виходу. Знахар був наляканий до смерті. З посірілим обличчям він вибрався з загороди і, похитуючись, почвалав геть. Народ корчився з реготу, а найдужче сміявся вождь Факамба. Його честь було врятовано.
НА РІЧЦІ КАЙТІ
Хто думає, що рабство й торгівля невільниками — явище минулих часів і що нині про це можна тільки прочитати в пригодницьких романах, той глибоко помиляється. Всього кілька років тому газети писали, що в одному з районів Західної Африки продавали людей у неволю. Незважаючи на різні заходи, спрямовані проти цього, на чорному континенті й досі не припиняється работоргівля. Різниця тільки в тому, що зараз це робиться потай і називається вербуванням робочої сили.
Колись торгівля невільниками була дуже поширена, і більшість работорговців страшенно багатіла на ній. Покласти їй край було не так просто. Минало багато часу, поки якийсь новий закон перемагав опір. Адже ці закони підривали інтереси работорговців, а також суперечили релігійним і громадським звичаям, які глибоко вкоренилися в суспільстві білих народів. Утруднювало справу також те, що в Африці були недосліджені місцевості, де важко простежити, як виконується закон.
Одна з причин, за яку чіпляються торговці невільниками і яка нібито виправдовує їхню брудну справу, — це величезна нестача робочої сили. Работорговці століттями по-розбійницькому вивозили людей, внаслідок чого цілі райони Африки обезлюдніли. Тропічне сонце швидко виснажує людину, і це дуже знижує працездатність. Тому відповідно треба наймати більше робітників, щоб якось урятувати становище. Якщо в себе на місці робочої сили не вистачає, її шукають деінде. Як і колись, намагаються купити людей, зробити їх своєю власністю, бо при такій умові невільники обходяться дешевше, ніж машини.
Мандруючи в районі Шарі, на схід від озера Чад, я дістався до місцевості, куди дуже рідко навідуються європейці. Там на річці Кайта живе маловідоме негритянське плем'я кайта, або, як його ще називають, заракаба.
В минулому на це мирне плем'я мисливців часто нападали работорговці і завдавали йому багато горя. Вони пробиралися в селища і викрадали не тільки чоловіків, а й молодих дівчат. Кайта — стрункі негри з гарною поставою. Работорговцям, мабуть, особливо подобались їхні дівчата, і їм загрожувала найбільша небезпека.
Обличчя ж сучасної дівчини-кайта викликає в сторонньої людини жах. Навіть око розбійника-работорговця не знайшло б тепер у ньому нічого привабливого. Його спотворюють величезні губи, вивернуті, як качиний дзьоб, часом такі завбільшки, як блюдце. Жоден работорговець не поквапиться на таку «красуню». Проте чоловіки-кайта задоволені цією жахливою «модою», бо завдяки їй дружини й дочки їхні не мають більше попиту на невільничих ринках. Вони навіть пишаються своїми губатими жінками і вважають їх вродливими.
Мабуть, багато років тому якомусь особливо розумному знахареві спало на думку знівечити в такий спосіб дівчат свого племені, щоб уберегти їх від рабства. Їм змалку затискають губи дерев'яними пластинками, які згоном заміняють дерев'яними кільцями; котрі час від часу збільшують. Отже губи розростаються, поки не стають такі, як блюдце. Як це не боляче, жодна дівчина-кайта не відмовиться витягнути так собі губи, бо кожна з них хоче стати «вродливою» і вийти заміж. Нормальні маленькі губи тут вважають негарними, а якій дівчині хочеться бути негарною?
Жінки кайта не виймають з губ кілець, навіть коли їдять. Відкинувши голову назад, вони наливають у рот каші і ковтають її. Мова цього племені для нашого слуху різка й неприємна, хоч при розмові кільця й не клацають одне об одне.
Мене захоплювала мудрість негритянського знахаря, який додумався так захистити жінок і дівчат свого племені від работорговців.
Коли я 1958 року відвідав негрів кайта, вони були у великій скруті. Їм жити не давали крокодили. На річці Кайта завелися крокодили-людоїди. Всього через кілька днів після мого приїзду одна з цих ненажерливих тварюк ударом хвоста збила з ніг жінку, що пішла по воду, і затягла її в річку. Негри, які самі не мали рушниць, просили мене звільнити їх від цих потвор. У багатьох місцевостях тому, хто вб'є крокодила або знайде в піску і знищить крокодилячі яйця, навіть видають премію.
Полювати на крокодилів небезпечно, але дуже цікаво. Я попросив негрів дати мені човна і так замаскував його гіллям, що він скидався на маленький острівець і ним можна було непомітно наближатися до крокодилів. Я порадив неграм-кайта відгородити частоколом місця, де вони беруть воду і купаються. Такі частоколи мені доводилось бачити на інших африканських річках, де теж багато крокодилів.
У мене про цих тварюк залишились неприємні спогади. Я мав колись верхового коня, який переніс страшну сонну хворобу, дуже поширену в районі річки Кванзи, і вона більше йому не загрожувала. Я слідкував, щоб він не ходив без нагляду. Але одного разу, коли я з протилежного берега вистежував у бінокль бегемотів, мій кінь сам, без пастуха, підійшов до річки
