Полонені Білої пустелі - Фарлі Моует
Джеймі швиденько виставив вперед руки й розчепірив пальці, показуючи, що в нього немає зброї, відтак спробував усміхнутися. Незнайомець стояв, напружившись, мов олень, готовий втекти.
— Ми друзі! — розпачливо крикнув Джеймі. — Не тікай! Ми друзі!
Незнайомець явно сумнівався в цьому і мав на це всі підстави, коли зважити на гостинність, що йому виявили в іглу. Невідомо, яке рішення він прийняв би, — коли б становище не врятувала Еюскімо.
Вона перенюхувалася — ніс до носа — з великими лайками із запрягу незнайомця. Один з цих собак раптом приревнував її до свого сусіди й накинувся на нього. За мить весь запряг сплівся в клубок, наповнивши повітря гавкотом і гарчанням.
Незнайомець зіскочив з нарт і кинувся розбороняти собак. Джеймі подався йому на допомогу, й кілька хвилин обидва борюкалися із зграєю розлючених лайок.
Несамовитими вигуками й влучними ударами по собачих носах вони спромоглися нарешті припинити бійку. Потім, відсапуючись, рудоволосий хлопець і Джеймі оглянули один одного.
Незнайомець мав смагляву, як у індіян, шкіру, але риси обличчя в нього були правильні й чітко окреслені. Несподіваним у його зовнішності був не тільки рудий чуб, а й ясно-блакитні очі. Минуло кілька секунд, і на устах хлопця з'явилася ледь помітна усмішка.
Невимовно зрадівши, Джеймі вказав на іглу й зробив жест, що мав означати: «їсти». Тепер незнайомець усміхнувся вже широко і, на превеликий подив Джеймі, сказав по-англійському:
— Атож. Ми їмо «тукту» — оленів. Але той хлопець — він поводиться так, ніби хоче з'їсти мене!
Він указав пальцем на іглу, і Джеймі, обернувшись, побачив Авасіна, який стояв, роззявивши рота, й лупав на них очима. В руках у нього все ще була рушниця. Авасін мав вельми дурний вигляд: нижня щелепа в нього відвисла, очі вирячилися так, що, здавалось, от-от вискочать з орбіт.
Коли Джеймі перешкодив йому вистрелити з рушниці, Авасін вирішив, що його друг просто збожеволів. Та хоч який наляканий, індіянин кинувся рятувати Джеймі від жахливої смерті, що — він не сумнівався в цьому — чатувала на нього надворі. Проповзши лазом, він приготувався дорого віддати своє життя, захищаючи Джеймі од ворога, але замість кривавої сцени розправи побачив бійку між собаками, а потім став свідком того, як страшний незнайомець, цей ескімос, цей пожирач сирого м'яса, весело всміхнувся до Джеймі і заговорив по-англійському!
Це вже було занадто для Авасіна. Рушниця вислизнула з його рук і уткнулася дулом в сніг. Дивлячись на нього, Джеймі зайшовся нестримним реготом. Незнайомець теж розсміявся, а Авасін спромігся тільки покрутити головою, неначе все ще не міг повірити власним очам…
За годину всі троє сиділи в іглу, з апетитом уминаючи м'ясо, котре незнайомець, який сказав, що його звуть Пітюк, приніс зі своїх нарт.
Англійську мову Пітюк знав не дуже, і спочатку хлопці насилу розуміли його. Та наступного дня, коли хлопці втрьох від'їздили від маленького іглу в напрямі річки Казон, до ескімоського селища, Джеймі й Авасін уже знали, в загальних рисах, цікаву історію життя свого нового приятеля.
Ця історія розпочалася сімнадцять років тому, коли Пітюк народився в іглу недалеко від річки Казон. Його мати була ескімоска, а батько був білий той самий білий, що двадцять років тому вирушив з берега озера Та-наут на північ торгувати з ескімосами, а назад так і не повернувся, залишивши по собі тільки хату, руїни якої індіяни й досі називали факторією Рудоволосого.
Молодий англієць дістався тоді до країни ескімосів, але там з ним стався нещасливий випадок, який мало не коштував йому життя: його нарти перевернулися разом з ним, налетівши на обмерзлий кригою валун. Ескімоси знайшли торговця, одвезли до свого селища й там відходили. Через деяких час він одружився з ескімоскою, і за рік чи два в них народився син Пітюк.
Англієць весь час мріяв повернутися з дружиною й сином на свою далеку батьківщину, але рани його не вигоювалися, і коли Пітюкові було тільки чотири роки, його батько помер.
Перед смертю хворий торговець зробив усе, щоб забезпечити повернення свого сина до країни білих людей. Він навчив матір Пітюка говорити по-англійськи і взяв з неї слово, що вона й хлопця навчить цієї мови. Крім того, мати пообіцяла, що коли син підросте, вона відпустить його на південь — до батькових білих одноплемінників.
Мати Пітюка щиро прагнула виконати свою обіцянку. Але ні вона, ані інші ескімоси ніколи не наважувалися спускатися на південь, у ліси, бо ескімоси боялися індіянів ще більше, ніж індіяни боялися їх. Отож, коли Пітюк підріс і навчився керувати собачим запрягом, він сам почав шукати зустрічі із загадковими мешканцями півдня.
Саме Пітюк, який спробував спізнатися з мисливцями Деніказі на березі Річки Замерзлого Озера, мимоволі спричинився до того, що Джеймі й Авасін стали полоненими снігової пустелі. Але зробив він це, певна річ, ненавмисно, і хоч багато лиха натерпілися згодом хлопці, Пітюк повною мірою спокутував тепер свою провину, врятувавши їм життя.
Реакція чіпевеїв на його появу коло їхнього табору тієї ночі відбила б охоту зустрічатися з ними будь-кому, але тільки не Пітюкові. Він усе ще сподівався, що йому пощастить виконати батькову волю.
Одного дня, від'їхавши досить далеко від селища в пошуках двох собак, які відбігли своїх (тих самих лайок, що їх знайшли Джеймі й Авасін), хлопець натрапив на Табір Кам'яного Іглу на березі Річки Замерзлого Озера, і в душі його знов спалахнула надія.
В ескімоських снігоступах, зроблених з напнутої на круглі лозові рами оленячої шкури, він обійшов покинутий табір, сподіваючись знайти якусь провідну нитку, що полила б його до батькової країни. І саме оті круглі таємничі сліди його снігоступів хлопці знайшли згодом коло своєї криївки.
Пітюк не підозрював, що хлопці оселилися в Затишній Полонині, але на початку
