Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз

Джейн похитнулася і впала б, якби Тарзан не випустив своєї ноші та не підхопив дівчини. Вона не зомліла, а міцно притислася до нього, здригаючись, мов перелякана лань.

Тарзан гладив її м’яке волосся, намагаючись заспокоїти її й пригорнути так, як це робила Кала, коли його, ще маленького, лякали були левиця Сабор або змія Гіста.

Якось він міцно притиснувся губами до її чола, і вона не ворухнулась, лише заплющила очі й зітхнула.

Джейн не могла й не мала бажання з’ясовувати свої почуття. її вдовольняло відчуття безпеки в цих могутніх обіймах, і вона не хотіла зазирати в майбутнє. Кілька останніх годин навчили дівчину довірятися цьому дивному дикому лісовикові більше, ніж вона довірялася будь-якому із знайомих чоловіків.

Коли Джейн подумала, як усе це дивно, їй невиразно уявилося, що вона, може, спізнала щось нове, чого ніколи досі не зазнавала… Кохання! Вона аж здивувалася і всміхнулась.

Не перестаючи усміхатись, дівчина легенько відштовхнула Тарзана й, дивлячись на нього напівусміхненим-напівглузливим поглядом, від якого її обличчя зробилось ще чарівніше, показала на розсипані в траві плоди і всілася на краєчок земляного барабана людиноподібних мавп. Голод давався взнаки!

Тарзан квапливо підібрав принесене й поклав їй до ніг, а тоді всівся поруч неї на барабан і став ножем розтинати та чистити їй плоди.

Обоє мовчки їли, час від часу кидаючи одне на одного допитливі погляди, аж поки нарешті Джейн зайшлася веселим сміхом, до якого долучився й Тарзан.

— Я хотіла б, щоб ви говорили по-англійському! — сказала дівчина.

Тарзан похитав головою — усмішку на його обличчі змінив жалібний допитливий вираз та марне намагання щось пригадати.

Тоді Джейн спробувала заговорити до нього французькою, потім німецькою мовами, аж поки сама розреготалася зі своїх відчайдушних спроб.

— Дарма, — сказала вона йому англійською, — ви розумієте мою німецьку так само, як розуміли її в Берліні!

Тарзан уже давно вирішив, як діяти далі. Він мав час пригадати все вичитане у книжках у хатині про поведінку чоловіків та жінок. ї вирішив діяти так, як ті діяли б на його місці.

Він знову підвівся й рушив до дерев, попередньо спробувавши пояснити знаками, що невдовзі повернеться, і це йому вдалося настільки добре, що Джейн зрозуміла і не злякалася, коли її рятівник зник.

її огорнуло почуття самотності, і вона тужливо дивилася туди, де щез Тарзан, очікуючи його повернення. Як і першого разу, про його прихід сповістив легкий шурхіт у неї за спиною, і коли вона озирнулась, то побачила Тарзана, що переходив галявину з оберемком гілок у руках.

Ось він знову зник у джунглях і повернувся з оберемком м’якої трави й папороті. Велетень ходив ще двічі, доки у нього набралася величезна купа цих припасів.

Тоді він розтрусив папороть і траву так, що вийшла м’яка і рівна постіль, а над нею з гілок спорудив курінь. Цю споруду накрив шаром листя слоняче вухо і один з кінців куреня також затулив гілками та листям. Потім обоє знову всілися поруч на краєчок барабана й спробували порозумітися на мигах.

Дівчину дуже зацікавив чудовий діамантовий медальйон на його шиї. Вона показала на медальйон, і Тарзан зняв і передав їй гарну дрібничку.

Джейн відзначила роботу майстра-ювеліра — діаманти аж вигравали в прекрасній оправі; обробка свідчила, що ця річ — старовинної роботи.

Вона також помітила, що медальйон відкривається: натиснула на приховану пружинку й побачила на обох половинках мініатюри на слоновій кістці.

На одній була змальована жінка-красуня, а на іншій — майже точний портрет людини, що сиділа поруч неї; проглядала тільки ледь вловима різниця у виразі облич.

Джейн позирнула на Тарзана й завважила, що він нахилився й собі здивовано роздивляється мініатюри. Він узяв медальйон у дівчини з рук і почав розглядати схоже на себе зображення, виказуючи всі ознаки подиву і зацікавленості. Видно було: юний лісовик ніколи досі не бачив цих мініатюр.

Цей висновок спонукав Джейн будувати все нові й нові здогади: яким-то чином ця чудова прикраса потрапила в руки дикій та неосвіченій істоті з недосліджених нетрів Африки?

Але найбільшою загадкою був поміщений у медальйоні портрет людини, яка могла доводитися братом чи батьком лісовому напівбогові, хто навіть не підозрював, що медальйон вікривається!

Тарзан і далі пильно вдивлявся в обидва зображення. Потім скинув з плеча сагайдак, висипав з нього стріли на землю й дістав з дна того схожого на мішок сховку якусь пласку річ, загорнуту в кілька м’яких листків та перев’язану довгими стеблинами трав.

Він обережно розгорнув кілька шарів листя, і Джейн побачила в його руках фотографію.

Тарзан показав на мініатюрний портрет чоловіка в медальйоні й подав дівчині фотографію, тримаючи розкритий медальйон поруч.

Дівчина ще дужче спантеличилась, адже фотографія, безперечно, була ще одним зображенням людини, мініатюрний портрет якої знаходився в медальйоні поруч з мініатюрою гарної молодої жінки.

Джейн позирнула на Тарзана й побачила, що той дивиться на неї з виразом глибокого зачудування, от ніби питає її про щось самим поглядом.

Дівчина показала на фото, потім на мініатюру, потім на нього самого, намагаючись пояснити, що вона думає, але Тарзан лише похитав головою, знизав плечима і, забравши у неї фотографію, обережно загорнув її і знову сховав на дно сагайдака.

Хвилину він сидів мовчки, втупившись у землю, а Джейн роздивлялась медальйон з усіх боків, намагаючись знайти хоч якийсь ключ до розгадки: хто ж був першим власником цієї речі?

Несподівано їй спало на думку зовсім просте пояснення.

Медальйон належав лордові Грейстоку, а мініатюри були портретами його та леді Аліси!

Ця дика істота просто знайшла цю блискучу річ у хатині на узбережжі! І як це вона зразу не додумалася до такого?

І все ж — чим пояснити дивну схожість Грейстока й цього лісового бога?

Нарешті Тарзан підвів погляд на дівчину, що роздивлялася медальйон. Він