Полонені Білої пустелі - Фарлі Моует

Вхідний тунель був просто перед ним, і, впавши навколішки, він заліз у нього. Вітер, сніг, гуркіт залишилися позаду… Авасін мало не знепритомнів од почуття величезного полегшення, що охопило його. Та саме в цю мить він згадав про Джеймі.

Зібравши всю силу, яка ще залишалася в його м'язистому тілі, він виповз назад, до санок, стягнув заснулого Джеймі на сніг і поволік його до лазу. Долаючи дюйм за дюймом, він проповз тим ходом завдовжки п'ять футів, аж доки опинився нарешті в маленькому внутрішньому приміщенні іглу.

Та це було ще не все. Залишивши Джеймі, він знов повернувся до санок, розрізав посторонки, що прив'язували, собак, і зняв з санок спальні мішки й рушницю. Дорога назад, до іглу, була найдовша в його житті, і коли Авасін добувся, нарешті, до Джеймі, то спромігся тільки загорнути в спальний мішок свого друга й загорнутися сам поряд з ним. Відтак і його самого здолав морок непритомності.

Обидві лайки заповзли до іглу слідом за Авасіном. Вони прилягли, зібгавшись клубком, в ногах у хлопців, додаючи до тепла їхніх тіл своє власне тепло, і через деякий час морозне повітря в сніговій хатинці почало зігріватися, й смертельна небезпека відступила від зморених хлопців та собак.

Авасін не знав, як довго він проспав. Свідомість повільно повернулася до нього, він розплющив очі й побачив над собою світло-сіре снігове склепіння, але впродовж кількох хвилин не міг ще збагнути, куди потрапив — надто йому забило памороки. Поступово він пригадав, як боровся з пургою, як знайшов порожню снігову хатинку. І знову думка про ескімосів майнула в його мозку, але цього разу як удар електричного струму.

Він підхопився й сів, перелякано озираючись довкола. Крім Джеймі й собак, в іглу нікого не було. Завивання пурги більше не долинало знадвору, бо вона вщухла кілька годин тому. Тьмяне денне світло пробивалося крізь снігові брили округлого даху, вихоплюючи з півтемряви широку снігову лежанку, що займала половину іглу. На ній лежали шкури карібу й шматки м'яса, але ніяких інших ознак присутності людини тут не було.

Однією рукою Авасін підтягнув до себе рушницю, другою поторсав за плече Джеймі. Той застогнав і поволі прийшов до пам'яті. Його розпухлі, почервонілі очі зупинилися на обличчі Авасіна, потім оглянули склепіння іглу.

— Де ми? — спитав він, насилу розтуливши пошерхлі губи.

Авасін квапливо розповів йому, як завершилася їхня подорож, і на закінчення сказав:

— Зараз ми з тобою в ескімоському іглу. Сподіваюсь, ми зможемо перепочити тут трохи, якщо ескімоси не повернуться додому!

Кажучи це, він мимоволі здригнувся й поклав руку на рушницю.

В іглу було холодно, але не настільки, щоб мерзнути. Збудували його, видно, нещодавно, і свіжий спресований сніг не випускав тепло назовні.

Насилу розгинаючи затерплі суглоби, Авасін і Джеймі вибралися із спальних мішків. Перш за все вони жадібно обмацали м'ясо. Воно промерзло наскрізь, але в ніші над лежанкою хлопці побачили маленький кам'яний каганець, дуже схожий, на ті, що їх Джеймі знайшов на ескімоських могилах. Він був наполовину наповнений застиглим жиром.

Авасін виповз лазом до санок по вогняне свердло. Коло входу його зустріли Ікло й Еюскімо, і, глянувши на їхні розбухлі черева, він зрозумів, що собаки теж знайшли собі їжу.

З безхмарного, але оповитого серпанком неба струменіло розсіяне світло. Довколишній краєвид видався Авасінові абсолютно незнайомим. Рівний білий килим вкривав тундру до самого обрію. Ген на північному заході невиразно бовванів якийсь горб — можливо, то були засніжені схили Ідтен-сету. Та хоч Авасін не міг визначити, де саме він зараз стоїть, одне втішало його: жодна жива істота не порушувала нерухомої одноманітності рівнини.

Добре попоморочившись, він запалив нарешті каганець. Розігріваючи шматочки м'яса над вогником, хлопці почали їсти. Вони їли довго, жир у каганці поступово згоряв, зігріваючи повітря, і незабаром в іглу зробилося зовсім тепло. Наївшись донесхочу й розімлівши, хлопці знову поснули. Авасін не забув про небезпеку: перш ніж заснути, він передбачливо загнав набій у ствол рушниці й поклав її поряд із собою.

За кілька годин Джеймі розбудило хрипке гарчання Ікла, який лежав біля його голови. Не розплющуючи очей, хлопець перевернувся на бік. Але тут Ікло так оглушливо загавкав, що обидва хлопці аж підскочили в своїх спальних мішках.

Собаки стояли, наїжачившись, коло лазу. Раптом Ікло кинувся надвір, Еюскімо — за ним, і звідти долинув дикий гармидер.

Авасінове обличчя перекривилося з страху. Вибравшись із спального мішка, він став навколішки й навів рушницю на лаз. У Джеймі теж злякано закалатало серце, тремтячою рукою він намацав колодочку мисливського ножа, що висів у нього на поясі.

Надворі тим часом гавкіт собак злився в несамовитий ґвалт; раптом його перекрив людський голос, що гукав якоюсь чужою мовою. Майже відразу гавкіт припинився й запала напружена тиша.

— Вхід! Стеж за входом! — хрипко прошепотів Авасін.

Його обличчя вкрилося потом, він був такий переляканий, що рушниця трусилася в його руках. Всі розповіді про жорстокість і кровожерливість ескімосів ожили в його уяві. Своїм страхом він заразив і Джеймі.

Ось з лазу долинув шурхіт, і напруження стало нестерпне. Авасінів палець тремтів на спусковому гачку рушниці.

Нараз серце Джеймі наче стрибнуло в грудях: в темному отворі лазу з'явилося обличчя! Та не саме обличчя приголомшило Джеймі й Авасіна так, що вони аж закам'яніли. Їх вразило волосся, що вибивалося з-під каптура незнайомця. Воно було довге і мало яскраво-рудий колір!

Неприродно тонкий, пронизливий крик Авасіна порушив тишу, його палець конвульсивно зігнувся на спусковому гачку…

Джеймі всім тілом навалився на Авасіна, й той упав на бік. Обличчя зникло з отвору лазу, але Джеймі вже кинувся до тунелю.

— Це ж був хлопець, і ти його мало не застрелив! — кинув він Авасінові через плече й зник у лазі.

Коли він виліз і підвівся, йому під ноги, збуджено повискуючи, кинувся Ікло. Прикривши очі обома руками від сонця,