Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін

Странній тримав над головою палаючу рурочку сухої берести. У великому бурдеї з низьким дахом, критим очеретяними кулями, стояло більше десяти обмолочених снопів. А в кутку лежали рівно складені тернові і грушеві ломаки.

— За такую удачу слєдуєт випіть!

Странній застромив берестяну рурочку в щілину в глиняній стіні. Хоч він ще перехилив штофа, а проте сильніше не сп'янів.

Тимко витяг з-за пазухи сороку і підкинув її, щоб вона сіла на верх глиняної стіни, якраз під очеретяним дахом. Сорока тільки раз стріпонула крилами — і вже була на сідалі. Стелі, звичайно ж, у бурдеї не було. А очеретяний дах зі сволоком та ключинами тримався на двох товстенних сохах. В одному місці дах продірявився і під діркою намело снігу. Та й через вузькі віконниці-бійниці понавалювало снігу.

Хлопчик присів біля палаючої берести і гасив крихітні жаринки, що падали час від часу. Щоб вони не запалили соломи.

А ведмежатник заходився розбирати купу снопів і стелити їх під стіною.

І виявилось, що під снопами сховалась пічурка, викладена з кількох каменів і добре обмазана глиною. Та ще поруч знайшовся здоровенний горщик запліснявілих сушених грушдичок. Груші зразу поставили перед Марьванною.

Вона пхала туди то морду, то лапу, задоволено вуркотіла і пускала слину.

Мандрівець витяг десь з-під поли, чи як би й навіть із рукава, сокирку на короткім топорищі. І так легко, як би якесь бадиллячко, порубав тверде тернове і грушеве пакілля.

— А як хтось взнає?.. То чуже… то хтось його собі зготував…

— Екой ти, малєц, чудной! Замка нє било? Нє било! Значіт бєрі — оно твойо!..

І ще ведмежатник позатуляв віконниці жмаками соломи.

— Ето чтоби огня нє замєтілі. А дим і так сквозь кришу вийдєт.

Далі повадир розіклав багаття в пічурці і підсунув свій важкий козуб поближче до світла.

З козуба витяг менший козубок. І з малого козубка вивалив на кришку великого мочені яблука, шматки житнього і пшеничного хліба, пирога з калиною, кусень сала, два кусні смаженої щуки, варене яйце і півкачана квашеної капусти.

Зрештою, чоловік поставив і зелений штоф із якимось золотим знаком на одному боці.

Тимко задивився на золоте плетиво літер.

— Лєпота, правда, малєц? Ет я у однаво купчішкі стянул. Марьванна ввєрх ногамі стала і стоіт. Он, значіт, рот раззінул, а я, значіт, у нєво со стола штоф на добрую память… Нє простой штоф, а заморскій!

— Це ж гріх!

— Ну, малєц, ти о грєхах єщьо мало что мисліш. Вот ти тоже грєшіш. Ти вєдь нє калєка і нє ніщій… Нє старєц, по вашему… Под світкой у тєбя кафтанчік отмєнний. Ну, а пояс багат, зєло хорош. Сапогі єщьо справниє… хотя, хотя очєнь вєлікі. Ну, а шапка — так вовсє казацкая… І ти сам одін в діком полє бродіш. Значіт, із дома сбєг. Вот ти і грєшіш.

— Я не грішник. Дід Пацюк сказав: «Дитино, я помираю, а ти іди мерщій до Києва»…

— Однако. Значіт, ти — сірота?

— Ні. Батько пішов і сказав, що повернеться на Покрову.

Раптом зі стовпашули впала сорока і дзьобнула золотий вензель на штофі.

— Как всє сорокі — воровка!

— Вона в мене вчена. «Бабамама» каже і може і вино, і мед пити.

— Да ну? А нука, посмотрім!

Странній витяг із калити дерев'яну, розмальовану в червоне, ложку і націдив у неї оковитої. Підсунув сороці. Сорока спорожнила ложку і зразу почала безладно тупцювати на кришці козуба межи наїдками.

— Киш! «щьо мнє хлєб обосрьош! — І штурхонув п'яну пташину з козуба.

Сорока закричала, стріпонула крилами і незграбно полетіла. Приземлилась на потилиці в Марьванни і зарепетувала: «Бабамама!» — Ой, ой! Заберіть її, а то ваша Марьванна її з'їсть!

Лицедій зняв п'яну птаху з ведмедиці і подав хлопцеві. Хоч вона кричала і щипалась, Тимко сховав її за пазуху. І далі вони вже втрьох: хлопчик, лицедій та ведмедиця смачно і щедро повечеряли.

Поводир взявся за ланцюг і накоротко притяг звірину до стовпа, того, що разом із сохами підтримував дах на ключинах. Ведмедиця покублилась у соломі, погреблася і лягла на черево випроставши передні лабети і запхала межи них свій писок. все підкладав порубані цурпалки у «пічурку».

— Слиш, малєц! Айда со мной представлять забави! Я тя козой наряжу. Ти с Марьванной танцевать будєш, а я в бубєн колотить буду. Ти такой ребятьонок шустрий — із тєбя шебутная коза вийдєт…

Тимко уважно подивився на хитру усмішку підпилого бороданя.

— Ні, не хочу.

— А ти с норовом. Хотя єщьо щєнок совсєм. А жаль… Понімаєш, історія вот такая — купіл я у однаво стрєльца жонку с малой дєвкой. Такая махонькая — совсєм мнє по колєно…

— Неправда! То турки жінок купують. А у вас, дядьку, наш хрест!

— Ну, парєнь!… Я тєбє скажу: остьор ти на язик!… Ти вот лучше слушай, да на ус мотай. Купіл я ету бабу нє как нєхрісті, а по доброй волє і добротє… Он в дальній поход ушол ажно за рєку Чусовую. На подмогу багатєям Строгановим. А жонку мнє на время продал, чтоб нє блядовала і нє голодала… Ну, та стрєлєцкая жонка бистро сбєгла со своім блядуном, вот такая стєрва. Я іть одолжілся, чтоби мужіку заплатіть… А дєвчонка нє в мать, добрая душа. Я єйо козой наряжу… Она Марьванну рожкамі бодаєт, а та от нєйо бєжіт… Смєхуто, смєху било… Потом дєвка, дєвка подросла. Я єй і новий сарафан справіл і плат цвєтной купіл. І коз'ю лічіну такую, такую вирєзал — і нємчінсніцар нє сварганіт… Она поіграла ещьо с намі, поіграла, да і… Ну, мільонок у ней об'явілся… Она с нім і сбєгла