Українська література » Пригодницькі книги » Золотошукач - Жан-Марі Гюстав Леклезіо

Золотошукач - Жан-Марі Гюстав Леклезіо

Читаємо онлайн Золотошукач - Жан-Марі Гюстав Леклезіо
їх у переплетіннях складів. Є важкі слова, вона їх ретельно добирала, тому що сама готувала наші диктанти: «карета», «душник», «веселка», «кавалькада», «шина», «брід», «помічати» і, звичайно, час від часу, аби розсмішити нас, «воші», «капуста», «сови» і «коштовності»[9]. Я пишу неквапно, якомога краще, аби насолодитися часом, коли в тиші білого аркуша лунає голос Мем, очікуючи також миті, коли, злегка киваючи головою, вона скаже, наче вперше помітила:

— У тебе гарний почерк.

Потім вона перечитує, дотримуючись свого ритму, роблячи невелику паузу на комах і мовчанням підкреслюючи крапки. Так само не зникає та довга історія, яку вона нам розповідає щовечора, повертаються ті самі слова, та сама музика, але вже по-іншому скомпоновані і по-новому переплетені. Ночами, лежачи на своєму похідному ліжку, під москітною сіткою, перш ніж заснути, я слухаю знайомі звуки, поважний голос батька, який читає газетну статтю або розмовляє з Мем і тіткою Аделаїдою, легкий сміх Мем, віддалені голоси чорних робітників, що сидять під деревами і чекають, коли серед глиці філао зашелестить вітер з моря, та сама безкінечна подія повертається до мене, сповнена слів і звуків, продиктована Мем, з наголосом на окремих складах, або дуже довгою тишею, яка возвеличує слово, і сяєво її погляду залишиться на тих гарних, незрозумілих складнопідрядних реченнях. Гадаю, що я не засинаю, допоки не побачу сяйва того світла, поки не помічу тієї лелітки. Слово, лише одне слово, яке я заберу із собою у сон.

Люблю також уроки Мем з поведінки, найчастіше в неділю вранці, перед вранішньою молитвою. Люблю уроки з поведінки тому, що Мем розповідає завжди якусь нову історію, що відбувається в тих краях, які ми знаємо. Потім вона ставить нам з Лаурою запитання. Це неважкі запитання, але вона ставить їх просто дивлячись на нас, і я відчуваю, як надзвичайно ніжна блакить її погляду проникає в мою душу.

«Це сталося у монастирі, там було дванадцять учениць, дванадцять дівчаток-сиріт, як я, коли я була вашого віку. Це сталося під час вечері. Знаєте, що було на столі? У великій мисці лежали сардини, вони дуже їх люблять, тому що вони бідні, розумієте, для них сардини — свято! В тарілці якраз стільки сардин, скільки дівчаток. Ні, ні, завжди на одну більше, всього тринадцять сардин. Коли всі поїли, сестра показує на останню сардину, яка лежить посеред миски, і запитує: „Хто її з’їсть? Чи є поміж вас хтось, хто хоче її?“ Жодна рука не підводиться, жодна дівчинка не відповідає. Ну, каже сестра весело, ось що ми зробимо: задуємо свічку, коли стане темно, та, яка захоче сардину, зможе з’їсти її не соромлячись. Сестра гасить свічку, і що ж відбувається? Кожна з дівчаток простягає свою руку у пітьму, аби взяти сардину, але зустрічає руку іншої дівчинки. Дванадцять маленьких ручок накривають велику порожню тарілку!»

Такі історії розповідає Мем, ніколи я не чув прекрасніших чи кумедніших.

Але що мені найбільше подобається, так це оповідки про святих. Це товста книга у темно-червоній шкіряній палітурці, стара, на обкладинці витиснене сонце, від якого йдуть дванадцять променів. Інколи Мем дозволяє нам подивитися її. Ми дуже повільно гортаємо сторінки, розглядаємо картинки, читаємо слова, що написані вгорі на сторінках, леґенди. Там є ґравюри, які я люблю найбільше, як Вавилонська вежа або та, під якою написано: «Пророк Іона прожив три дні всередині кита і вийшов звідти живий». Вдалині, на видноколі, стоїть великий вітрильник, який ховається за хмарами, і коли я запитую Мем, хто на цьому кораблі, вона не може відповісти. Мені здається, що одного дня я дізнаюся, хто подорожує на цьому великому кораблі, щоб побачити Іону тієї миті, коли він виходить з черева кита. Мені подобається також, коли над Єрусалимом серед хмар Бог показує «воїнство небесне». І битва Єлеазара проти Антиоха, де видно, як розлючений слон з’являється серед воїнів. Що подобається Лаурі, так це початок, створення чоловіка і жінки, і картинка, на якій видно диявола у подобі змія з людською головою, змій обвиває дерево добра і зла. Таким чином вона дізналася, що то було дерево шальта, яке стоїть на краю нашого садка, тому що на ньому таке саме листя і такі самі плоди. Лаура любить ходити до дерева ввечері, вона вилазить на міцні гілки і збирає товстошкурі плоди, які заборонено їсти. Вона розмовляє про це тільки зі мною.

Мем читає нам оповідки із Святого Письма, про Вавилонську вежу, про місто, вежа в якому вела просто на небо. Жертвопринесення Авраама чи історію про Йосифа, якого продали брати. Це сталося 2876 року до Різдва Христового, за дванадцять років до смерти Ісаака. Я добре пам’ятаю цю дату. Мені дуже подобається також історія про Мойсея, порятованого на воді. Ми з Лаурою часто просимо Мем почитати її нам. Щоб не дати фараоновим воякам убити хлопчика, мати поклала його в «маленький очеретяний кошик», сказано в книзі, і «відштовхнула від берегів Нілу». Донька фараона прийшла на берег річки, «для омовіння у супроводі всіх своїх служниць. Як тільки вона помітила той очеретяний кошик, їй стало цікаво, що там, тож фараонова донька послала одну із дівчат по кошик. Коли вона побачила немовля, яке кричало в кошику, їй стало шкода його, а краса хлопчика викликала у неї розчулення, і вона вирішила врятувати його». Ми розповідаємо напам’ять оповідки і завжди зупиняємося на місці, коли фараонова донька всиновлює дитину і називає того хлопчика Мойсеєм, тому що вона врятувала його на воді.

Є оповідка, яка мені подобається ще більше — про царицю Савську. Не знаю, чому вона мені подобається, але щойно я про неї заговорив, мені вдалося схилити Лауру на мій бік, і вона теж її полюбила. Мем знає про це й інколи з усмішкою розгортає грубу червону книгу з цією оповідкою і починає читати. Я ще сьогодні пам’ятаю кожне речення: «Після того як Соломон збудував для Бога напрочуд гарний храм, він протягом чотирнадцяти років споруджував собі палац, золото там блищало звідусіль, велич і краса колон і скульптур приваблювали погляди усього світу…» Тоді з’являється цариця Савська, «яка приходить із самого півдня, аби пересвідчитись, чи все, що кажуть про цього молодого царя, правда. Вона приходить у багатому вбранні, підносячи Соломонові щедрі дари — сто двадцять талантів золота, приблизно вісім мільйонів фунтів; дуже дорогі перли і такі пахощі, подібних яким ніхто ніколи не бачив». Я сприймаю не слова, це голос Мем веде мене до палацу Соломона, який підвівся з трону, поки

Відгуки про книгу Золотошукач - Жан-Марі Гюстав Леклезіо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: