Українська література » Пригодницькі книги » Подих диявола. - Томас Тімайєр

Подих диявола. - Томас Тімайєр

Читаємо онлайн Подих диявола. - Томас Тімайєр
Оскара. При цьому в нього було таке обличчя, начебто він відкусив лимон.— Гарна робота,— похвалив він.— Хамбах, чи не так?

— А... так,— кивнув Оскар.

— Здається, я можу запропонувати вам одяг такої ж гарної якості, тільки небагато модніший. Ви побачите, у нас найтонша англійська вовна. У неї більш щільне переплетення ниток, і тому вона легша і стійкіша до забруднень. Чи не будете ви такі люб’язні проїхати за мною, будь ласка...

Продавець рушив до середини залу, де на них чекав великий ліфт із кутими ґратами.

— Четвертий поверх,— сказав він.

Хлопець-ліфтер, вимуштруваний, немов готельний посильний, у смугастому жилеті й капелюсі, натиснув потрібну кнопку.

— Я думав, що це весь торговий дім,— Мицик дивився, як за ґратами швидко віддаляється перший поверх.

— Один поверх? — поблажливо посміхнувся продавець.— О, ні! У нас шість поверхів, і на кожному представлено свою групу товарів. Площа нашого торгового дому становить три тисячі квадратних метрів. На першому поверсі розміщено товари зі знижкою та залишки минулих колекцій. На другому поверсі жіночий одяг, на третьому — чоловічий. На четвертому поверсі ми розмістили товари для дітей і молоді. На п’ятому поверсі продаються штори, постільна білизна, килими й галантерея. На останньому поверсі — господарський дріб’язок, іграшки та книги.

— У вас є книжковий відділ? — здійняв брови Оскар.

Візит до «Векверта й Дорта» уже не здавався йому таким безглуздим. Книги були його пристрастю. Особливо любив він пригодницькі романи й детективні історії. Карл Май, Жуль Верн, Артур Конан-Дойль, Едгар Аллан По були його героями. Не відвертав він ніс і від гарних довідників. Путівники, словники, спеціальні довідники — усе могло придатися. Що стосується останніх, у домі батька їх була сила-силенна. Це була одна з найбільших бібліотек Берліна, хоча про неї мало хто знав. Чого не вистачало в цій бібліотеці, так це романів. Батька не цікавили вигадані історії, як він сам говорив. Оскар же був іншої думки. Раніше подібні книги допомагали йому змиритися з безнадійністю життя, зараз же він читав їх, щоб відпочити. Не минало й вечора, коли б він не прочитав хоча б декількох сторінок. Це допомагало йому заснути й бачити чудові сни. У нього навіть була думка написати колись книгу. Після того, що він пережив, допомагаючи батькові, матеріалу для неї було достатньо. Пригоди в Перу, відкриття Атлантиди, зустріч із лиховісним створінням із глибин космосу... Не потрібно нічого вигадувати. Колись він напише, потрібно тільки трохи більше часу... Пролунав дзвінок, ліфт зупинився.

— Четвертий поверх, ми приїхали,— продавець запросив їх вийти.

— Можна з тобою поговорити? — запитав Оскар Шарлоту.

Племінниця дослідника здивовано підняла брову.

— Що таке? Чи не хочеш ти часом сказати, що соромишся при мені роздягатися? Ти ж боровся з гігантськими комахами й морськими монстрами.

— Ні, справа не в цьому.— Він подивився на хлопчика, який під наглядом матері приміряв вовняний светр із високим коміром. Він був увесь червоний і ледве стримував сльози. Напевно, тканина бул

колючою.

— Тоді в чому справа?

— Хочу запропонувати тобі угоду.

Губи дівчини розтяглися в самовдоволеній посмішці:

— Що саме, перепрошую?

— Угоду. Deal, як кажуть англійці,— він сподівався справити на неї враження своїм знанням англійської.— Пропозиція в мене така: ми з друзями погоджуємося брати участь у цій грі й покірливо проходимо цю процедуру, і за це нам дозволяється відвідати п’ятий поверх і дещо там вибрати. Іграшку, книгу або ще щось.

— Це шантаж.

— Саме так,— посміхнувся Оскар.

Шарлота вперла руки в боки.

— У жодному разі не опущуся до подібного! І було б краще, якби щоразу...

Еліза взяла її за руку і з посмішкою сказала:

— Гадаю, це непогана пропозиція. Упевнена, Карл Фрідріх не заперечуватиме. Головне, щоб покупки були не занадто дорогими.

— Ура! — обличчя п’ятьох друзів пожвавішали. Віллі із вдячністю поплескав Оскара по плечу, і трав’янисто-зелені очі Лєни просяяли.

Шарлота тільки головою похитала.

— Так тільки злодії роблять,— сказала вона.

— А ми і є злодії, не забувай,— відповів Оскар, посміхаючись іще ширше.

— Ну, гаразд. Але тільки за однієї умови: ви приміряєте все, що я вам виберу. Беззаперечно. І ви відразу ж надягнете нові речі. Старі візьмете додому як робочий одяг.

— Жорсткі умови,— відповів Оскар.— Але так і має бути. Ми згодні...

3

К оли вони поверталися, було вже темно. Вілла дослідника була оповита суцільним мороком. Друзі пожбурляли покупки, розбіглися по дому й запалили газові ріжки. Будинок миттєво перетворився, наповнившись теплом і затишком.

Оскар прислухався. Звідкілясь чулися приглушені удари молотком.

— Де батько?

— Схоже, він унизу в підвалі,— відповіла Еліза.— Так само, як учора й позавчора.

— І весь минулий тиждень,— додала Шарлота.— Цікаво, що він там робить. Поставив на двері замок, ні з ким не розмовляє, пізно виходить до вечері. Я починаю хвилюватися.

— Не думаю, що слід турбуватися,— сказала Еліза.— Поки він стукає та довбає, все добре.

— І до того ж іще цей сарай у лісі,— сказала Лєна й погладила Вілму по голові. Ківі заворкотала, як голубка.— Він великий і без вікон. Я хотіла знайти хоч якусь щілинку, щоб подивитися, але все марно. Напевно, він там щось майструє.

— Може, це пов’язане з посилкою, що її нам доставили два тижні тому? — подумав уголос Оскар.— Пам’ятаєте? Величезні чорні ящики з написом «Обережно! Не кантувати!».

— Не сушіть голову,— сказала Еліза.— Коли все буде готове, дізнаєтеся. А поки краще піднятися нагору, навести лад у кімнатах і спуститися до вечері. Подивлюся, чи зможу я

Відгуки про книгу Подих диявола. - Томас Тімайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: