Галка - Павло Федорович Автомонов

Повідомлення оберштурмфюрера Вундерліха у штабі групи «Норд» зустріли із задоволенням. До цього контррозвідка штабу знала, що на лісорозробках, поблизу шосе Псков — Луга випадково знайдено вантажний мішок. Стокілограмовий пакунок завис із парашутом на високій сосні. До наповненого речами лантуха прив'язані дві пари лиж, у мішку боєприпаси, пара чобіт, цукор, тютюн, міни, і що найцінніше — новенька карта двокілометровка. Розіслана карта ледве вмістилася на столі. Заходи в штабі «Норд» уже прийняті по виявленню розвідувальної чи диверсійної групи парашутистів. Ефір прослуховується найдосвідченішими радистами-операторами. З Пскова у напрямку Новоселля вийшло дві автомашини з антенами-пеленгами.

Вундерліх тер задоволено руки, слухаючи повідомлення з Пскова.

— Сюди якнайскоріше треба полк солдатів! — нагадав Вундерліх.

— На жаль, ні полку, ні батальйону прислати не можемо. Шість годин тому генерал Говоров розпочав нечуваний донині артилерійський обстріл наших позицій у районі Петергофа. Лінія нашої оборони, яка була неприступна майже дев'ятсот днів, росіянами прорвана, — сказали оберштурмфюреру по телефону.

— Каральна експедиція відміняється?

— Ваше завдання: слідкувати за десантом візуально. Для стеження в ефірі до вас прибудуть за годину пеленгаторні машини. Групенфюрер контррозвідки доручає особисто вам знищити парашутистів. Для цього сил у вас вистачить! Судячи з трофейної карти, розвідники Говорова не залишаться у партизанів. У них своя робота.

Вундерліх поклав трубку на ящичок польового апарата, подивився на розіслану карту, думаючи, як знешкодити десант: «Це добре, що в мене є Кротов. Служив би тільки віддано, як пес. Подорож Кротова до Добендорфа відкладається. Кротов буде «вальдкаце», він допоможе мені розквитатися з парашутистами. На мене має надію сам групенфюрер — начальник контррозвідки фронту…»

Лижників ішло з півтора десятка. Одягнені хто в чому: у шинелях, фуфайках, пальтах, піджаках і навіть у кожухах. Більшість озброєна карабінами і гвинтівками. Йшли, як гуси, один за одним, що й здивувало Галку: чому не цепом.

Віддаль між лижниками і парашутистами, що приготувалися до бою у невеличкій бомбовій вирві на галявині, дедалі зменшувалася. Кудрявий, Короп, Орел і Галка прицілювалися, знаючи, які важливі перші прицільні постріли.

— Підпустити якнайближче! — попередив Кудрявий.

Притиснувшись щокою до холодного автомата. Галка ловив на мушку лижника. Ще мить, ще — і він натисне на…

— Не стріляйте!

— Не стріляйте, товариші парашутисти!

— Ми свої!.. — поквапливо і наперебій горланили лижники.

Всі вони, неначе по команді, попадали у сніг, за стовбури сосен, затуляючи голови руками, ніби від бджіл. Їхні вигуки на якусь мить паралізували свідомість десантників, і ті втрималися, не натиснули пальцями на спускові гачки.

Галка тяжко зітхнув і спідлоба зиркнув на своїх.

— Треба було стріляти раніше, коли вони йшли… немов п'яні барани, слід у слід!.. — з гнівом прошепотів Орел. — Це ти, командире, винуватий!

— Учора ви теж удавали із себе партизанів і вбили нашого! — гукнув до лижників Кудрявий. — Зброю в сніг!

— І руки вгору, сволото! — ствердив ці слова ще й лайкою Короп. — Ви всі лежите на мінах.

— Полоснемо по мінах — і од вас залишаться тільки віники! — підтримав Коропа й нетерплячий Орел.

— Не стріляйте!

— Ми партизани!

— А стріляли у вашого «лісові коти». Власовці.

— Всадили, сволочі, автоматну чергу в спину і втекли…

— Не стріляйте. Ми свої!

Така була відповідь на погрозу Коропа й Орла.

— Ваш лейтенант тяжко поранений. Сволочі перебили йому хребет. Біля нього зараз наш лікар!

Це був ще один голос від лижників, хтось навіть назвав ім'я лікаря, щоб довести десантникам, що до них прийшли не карателі, не «лісові коти», а партизани.

— На партизанській базі зараз секретар райкому партії товариш Акатов. Лейтенант Петро казав, що про нього вам говорили в Ленінграді! — гукнув ще один лижник.

— Не стріляйте!

Своїми вигуками лижники збили з пантелику парашутистів.

«Як могло таке статися?!» Це мучило кожного. Безсумнівно, стріляли у Петра власовці. А йшли на луки партизани, побачивши, як кружляє літак і опускаються парашутисти? Зробивши чорне діло, троє власовців, виходить, побачили партизанів і — навтіки. Чому ж партизани не погналися, не вбили трьох німецьких найманців? Та, мабуть, тому, що вони не партизани, а німецькі карателі. Тепер хочуть хитрістю взяти в полон ще й цих чотирьох парашутистів. Тому й сказали, що власовці «намазали п'яти салом», бо самі є «лісовими котами».

— Брешуть анцихристи! — процідив з люттю Орел.

— Але ж вони називали ім'я нашого лейтенанта! — розмірковував уголос Галка. — Сказали, ніби Петро їх попередив, що ми знаємо про_Акатова…

— Мучили нашого Петра, і той тяжко поранений, у гарячці обмовився.

— Не вірте їм! — застеріг Короп.

Перемовка у бомбовій вирві вщухла. А тяжкі думи лишилися. Хто ці люди, що прийшли по сліду парашутистів? І ті, що стріляли у Петра?

Мовчав і ліс. Лише вітерець вогкуватий ніс із Атлантики туман.

— Ти, командире, винуватий! Повернув мене й Галку назад, — докорив Кудрявому Орел. — Треба було добігти, доповзти до Петі. Його кров і на нашій совісті.

— Нащо ти отак? — з болем вимовив Короп.

— Нехай, — тяжко зітхнув Кудрявий. — Винуватий я. Ну, а далі? Що скаже Галка?