Викрадений - Роберт Льюїс Стівенсон
— Джеймс, мабуть, із глузду з'їхав, — кинув Алан. — Якби замість нас сюди підійшли солдати, він попав би в халепу! Та, певно, він поставив на дорозі вартового, до того ж Джеймс добре знає, що жоден солдат не знайде того шляху, яким прийшли ми.
Алан тричі свиснув, подаючи умовний знак. Дивно було бачити, як при першому звуці всі головешки враз зупинилися, наче люди, що несли їх, злякались, і як після третього свисту вони заметушилися знову.
Заспокоївши їх таким чином, ми спустилися схилом пагорба вниз, де нас зустрів біля воріт (житло це було схоже на багату 4>ерму) високий вродливий чоловік років за п'ятдесят і привітав Алана по-гельському.
— Джеймсе Стюарт, — звернувся до нього Алан, — прошу вас говорити по-шотландському, бо я привів із собою молодого джентльмена, який не розуміє гельської мови. Ось він, — додав Алан, беручи мене під руку, — це молодий джентльмен і лерд із південної Шотландії; на мою думку, для нього буде краще, коли ми не називатимемо його ім'я.
Джеймс Ґленський досить люб'язно привітався зі мною, а потім знову обернувся до Алана.
— Це просто жахливий випадок, що накличе на країну нещастя! — вигукнув він, заламуючи собі руки.
— Пусте, — заспокоїв його Алан. — Вам доведеться примиритися з ложкою дьогтю в бочці меду. Колін Рой мертвий, і будьте вдячні за це.
— Добре вам говорити, — не вгамовувався Джеймс, — але, слово честі, я б хотів, щоб він ожив знову. Звичайно, легко вихвалятися й пишатися наперед, та справа вже зроблена, Алане, а хто за це відповідатиме? Вбивство сталося в Аппіні, запам'ятайте це. І Аппінові доведеться розплачуватись.
Поки вони розмовляли, я стежив за слугами. Одні з них стояли на драбинах і рились у стріхах будинку й надвірних будівель, витягуючи звідти рушниці, шпаги та військове спорядження, інші забирали їх і кудись відносили. Від підніжжя пагорба долинали приглушені удари мотики, з мого я здогадався, що там закопують зброю. Хоч усі вони метушилися, в роботі не відчувалось порядку, люди хапалися за одну й ту саму рушницю, стикаючись смолоскипами, а Джеймс, перериваючи час від часу розмову з Аланом, віддавав челяді накази, яких, очевидно, ніхто не розумів. При світлі смолоскипів я бачив, що обличчя в усіх були схвильовані й стривожені; хоч слуги й намагалися говорити пошепки, в їхніх голосах відчувався страх і гнів.
Незабаром з будинку вийшла дівчина з якимсь клуночком чи пакунком у руках, і я часто потім усміхався, згадуючи, як Алан, побачивши той клуночок, якимось шостим чуттям здогадався, що то таке.
— Що то в руках у дівчини? — спитав він.
— Ми саме робимо лад у домі, Алане, — відповів Джеймс зляканим і трохи улесливим тоном. — Адже вони обшукуватимуть Аппін зі свічками, тому треба, щоб у нас усе було гаразд. Ми закопуємо рушниці й шпаги в мох; а це, мабуть, ваш французький одяг. Його, очевидно, теж закопаємо.
— Закопати мій французький мундир! — обурився Алан. — Присягаюсь честю, цього не буде! — Він одібрав у дівчини пакунок і пішов до клуні переодягатися, доручивши мене своєму родичеві.
Джеймс повів мене в кухню, сів зі мною до столу, усміхаючись і розмовляючи спочатку досить гостинно. Та скоро він знову засумував і сидів мовчки, насупившись і гризучи нігті. Часом він згадував про мене, промовляв кілька слів, намагаючись усміхнутися, і знову поринав у гіркі роздуми. Його дружина сиділа біля каміна й плакала, затуливши обличчя руками; а старший син, присівши на підлозі, переглядав велику купу паперів і час від часу кидав котрийсь із них у вогонь. Служниця з почервонілим від сліз обличчям сновигала по кімнаті, скімлячи зі страху. Іноді в дверях з'являлось обличчя служника, який запитував, що робити далі.
Нарешті Джеймс підвівся і, вибачившись за свою неввічливість, попросив мого дозволу піти пройтися.
— Все одно з мене погане товариство, сер, — додав він, — до того ж я не можу тепер думати ні про що інше, крім цієї страшної нещасливої пригоди й тих прикрощів, які через неї загрожують безневинним людям.
Раптом Джеймс помітив, що син кинув у вогонь папір, який він, мабуть, хотів зберегти. Нерви його не витримали, і було боляче дивитись, як він кілька разів ударив хлопця.
— Ти з глузду з'їхав?! — вигукнув він. — Хочеш, щоб твого батька повісили? — І, забувши про мене, ще довго кричав по-гельському, на що юнак нічого не відповів, тільки дружина при слові "повісили" закрила обличчя фартухом і заридала ще голосніше.
Мені, як сторонній людині, дуже тяжко було чути і бачити все це, і я невимовно зрадів, коли повернувся Алан, знову схожий на себе у французькому мундирі, хоч той мундир уже так зносився й вилиняв, що майже не заслуговував своєї назви. Потім другий син Джеймса вивів мене з кімнати і дав новий одяг, у якому я вже давно мав потребу. Крім того, мені подарували пару черевиків з оленячої шкіри, які носять верховинці. Спочатку черевики здалися мені досить чудними, але потім, походивши в них трохи, я пересвідчився, що вони дуже вигідні.
Коли я повернувся до кімнати, Алан, очевидно, вже встиг розповісти Джеймсові про свої пригоди, бо вони вирішили, що я повинен тікати з Аланом, і всі заходилися споряджати нас у дорогу. Кожному з нас дали шпагу й пістолі, хоч я й признався, що не вмію володіти шпагою. З цією зброєю, бойовим припасом, мішечком вівсяного борошна, залізним казанком і пляшкою справжнього французького коньяку ми приготувалися в дорогу. Грошей, правда, у нас було обмаль. У мене лишилось не більше двох гіней, а Аланів черес із грішми відправили за призначенням з іншим гінцем, тож усе багатство цього вірного посланця складалося з сімнадцяти пенсів. Що ж до Джеймса, то він геть чисто витратився на подорожі до Единбурга й на судові процеси в справах орендарів, а тому зміг нашкрябати лише три шилінги й п'ять з половиною пенсів, та й ті майже всі мідяками.
— Цього мало, — зауважив Алан.
— В такому разі знайдіть десь поблизу безпечну схованку й сповістіть мене. Вам слід швидше виплутатися з цієї справи, Алане. Зараз не час затримуватись через якісь одну чи дві гінеї. Кембли, напевно, пронюхають про вас, почнуть розшукувати, а знайшовши, складуть на вас вину за сьогоднішнє вбивство. Якщо звинуватять вас, то й мені не минути лиха: я ваш близький родич і вітав вас
