Селище на озері - Сергій Вікторович Покровський

Обійшовши тричі, люди зупинилися. Тепер перед ведмедем танцювала тільки наречена, повискуючи й вимахуючи руками.

— Вклонися нареченому,— наказав Ойху.

Дівчина вклонилася.

— Підійди ближче! Чого боїшся?

Ойху з такою силою штовхнув її межи плечі, що дівчина ткнулася обличчям звірові просто в кошлаті груди.

Ведмідь огризнувся. Дівчина відскочила і з плачем кинулася геть.

Ойху голосно реготав.

— Ну, пора! — мовив він і підкликав сина-хлопчака з луком і стрілами в руках.

Чаклун став проти ведмедя, наклав стрілу і, майже не цілячись, спустив тятиву.

Ведмідь заревів і почав шалено вириватися. Кам'яне вістря прохромило йому шкіру й засіло між ребрами.

Ойху знову зареготав. Потім звернувся до натовпу:

— Ну, хто доб'є? Тільки одним махом! Хто з першого разу доб’є, тому дам очі: побачить, чого ніхто не бачив. Лісом ітиме — не заблукає, кого шукатиме — серед темної ночі знайде.

Рибалки нерішуче тупцювалися на місці й мовчали.

— А що, боїтеся! — реготав Ойху.

— Уомі! Уомі! — почулося звідти, де стояла купка рибноозерців.

Уомі вийшов наперед; в руках у нього не було ніякої зброї.

— Бери! — сказав Ойху, простягаючи Уомі свій лук та стріли.

Уомі заперечливо хитнув головою і витяг із-за пазухи бронзовий кинджал. Він його нещодавно нагострив, і лезо сліпучо зблискувало, відбиваючи полум'я вогнища.

Уомі обійшов довкола прив'язаного ведмедя і, зупинившись, блискавично ввігнав свій довгий кинджал під ліву лопатку. Ніж ввійшов одразу по самісіньке руків'я, наче шмат сала проткнув. Ведмідь охнув і безсило повис на ременях.

Уомі висмикнув ножа з рани й, не глянувши ні на кого, пішов собі од людей.

Три дні справляв Ойху з гостями ведмеже весілля.

Ще коли ведмідь висів поміж соснами, Ойху націдив у череп'яний горщик теплої звіриної крові. Одпивши половину, він наказав привести Гулінду.

Дівчину привели силоміць, тримаючи за обидві руки, бо вона пручалася.

Ойху наказав їй тричі ковтнути крові, а потім, умочивши руку в горщик, обмазав дівчині щоки, лоб і наказав сидіти біля вбитого «чоловіка». Тепер вона була дружиною ведмедя і мусила ні на крок од нього не відходити.

Наступного ранку її знайшли в кущах неподалік од ведмежої туші, ледь живу з переляку. Цілу ніч їй увижалися різні страхіття, лунали крики, зойки, але хоч вона завмирала од страху, однак не сміла зійти з місця, де їй наказано сидіти, і повернутися додому.

На другий день Ойху помазав кров'ю уста ідолам, що скупчились на священному цвинтарі.

Нагодувавши ідолів, Ойху наказав усім, хто його супроводжував, іти геть, а сам пішов на кінець мису, куди ніхто не смів ступити без його дозволу.

— З самим розмовлятиме,— таємниче прошепотів Йолду Карасю.

— З ким? — запитав Карась.

— З господарем Великої Води. З Водяним Дідом. Тільки Ойху розмовляє з ним.

Жінки вже поралися біля багаття і разом з підлітками тягали з лісу оберемки сухого ломаччя. Вогонь розгорівся, і вже пора було ділити м'ясо. Проте ніхто не брався до цього. Чекали Ойху.

Нарешті Ойху повернувся і велів розпочинати.

Насамперед взялися за ведмежу голову. Відокремлювали її з особливою урочистістю.

Дружину ведмедя Гулінду поклали поряд на землю й накрили шкурою. А відтявши голову, дівчину підвели й поставили біля туші. Вона одразу ж почала голосити, оплакуючи обезглавленого «чоловіка», називала його пестливими іменами, скаржилася на ворогів, що зробили її вдовою. Вона плакала весь час, поки звіра патрали й ділили на шматки.

Найперш засмажили голову й піднесли її Ойху. Решта гостей шанобливо сиділи довкола, спостерігаючи за урочистою трапезою, господаря мису.

Як тільки Ойху взяв у руки засмажену ведмежу голову, «вдова» перестала плакати і приєдналася до гурту жінок і дівчат.

До багаття підвели сліпого Ходжу, і він до кінця церемонії прославляв Уомі та його чарівний ніж.

Проте Ходжа оспівував не лише останній мистецький удар Уомі. В присутності господаря мису Ідолів та його численних гостей сліпий Ходжа проспівав усі свої билини про поневіряння й подвиги Уомі.

Він розповів і про війну з лісовими кочівниками, і про славний весільний похід з далекого Ку-Піо-Су до берегів Великої Води. Він розповів, як Уомі затіяв цей похід, щоб відшукати дівчину своїх сновидінь. Та вже багато днів блукає Уомі берегами Великого озера. Всі учасники походу знайшли собі наречених. Всі повернуться додому одруженими. А сам Уомі досі не зустрів свою суджену. Дівчина, що чекає його тут, на березі Великої Води, ще не відкрила йому свого обличчя...

Так виспівував Ходжа біля багаття.

— А де яг Уомі? — спитав Ойху, коли Ходжа закінчив свою, пісню.

Йому відповіли: Уомі взяв списа й пішов одиноко вздовж берега Великої Води. Він шукає ту, що являється йому вві сні.

— Нехай прийде сюди. Без Ойху не знайде він, кого шукає.— Чаклун раптом чомусь засміявся глухим неприємним сміхом.— Нехай прийде! Ойху поворожить і скаже, де його наречена живе.

Аж увечері привели Уомі до вогню й посадили на траву перед Ойху.

— Їж,— мовив Ойху і подав йому великий шмат засмаженого м'яса. — Їж, Уомі! Це серце. Хто з їсть серце весільного ведмедя, знайде не одну наречену. Дві знайде, а то й більше, скільки захоче.

Уомі витяг із-за пазухи бронзовий кинджал і розрізав серце навпіл.

Одну половину він поклав біля себе, другу простягнув Ойху.

— Досить,— сказав юнак,— Уомі потрібна одна наречена. Другої не треба.

Вирвавши жмут трави, Уомі старанно витер забруднерого ножа. Ойху захоплено дивився, як зблискував у руках гостя бронзовий гострий клинок.