Полонені Білої пустелі - Фарлі Моует

Він підійшов до ліжка й поклав руку другові на плече.

— Пробач, Авасіне, — сказав він. — Може, І ти таки маєш рацію. Може, й справді існують речі, про які ми нічого не знаємо і яких не можна тривожити. Я більше цього не робитиму.

Авасін обернувся обличчям до Джеймі. І раптом широко усміхнувся.

— Ні! — твердо сказав він. — Це я мушу просити пробачення. Що нам духи! Ану, покажи-но, що ти там знайшов.

Бар'єр зник. Страшна прірва, що розверзлася була між хлопцями внаслідок їхньої першої сварки, зімкнулася. З величезним полегшенням обидва схилилися над колекцією речей, що їх Джеймі висипав із своєї сумки.

Авасін узяв одну з кам'яних мисочок і уважно оглянув її. Потім провів нігтем по її дну. Його вкривав якийсь м'який милкий шар. Авасін неуважно покрутив мисочку в рука, але думка його в цей час напружено працювала.

— Нещодавно ти шкодував, що в нас немає лампи, Джеймі, — нарешті сказав він. — Ну, а тепер, здається, ми її маємо!

Джеймі здивувався.

— Це ти про оцю штуковину? — запитав він.

— Зараз побачиш, — відповів Авасін.

Він підвівся й висмикнув із щілини в стінці жмуток моху. Відтак вправно покрутив його між пальцями, надавши форми мотузки завдовжки три дюйми. Потім узяв шматок оленячого смальцю, розтопив його на сковороді й вилив у кам'яну посудину. Піднявши з долівки дерев'яну тріску, він прив'язав до неї «гніт» і поклав у каганець. Тріска тримала гніт на поверхні гарячого смальцю.

— Дай чим припалити, — сказав він Джеймі, який з цікавістю стежив за його маніпуляціями.

Джеймі подав йому головешку з вогнища, й Авасін підніс її до кінчика ґнота. Той спалахнув жовтим вогнем, зачадив і почав загасати.

— Треба трохи вкоротити його, — сказав Авасін.

Він сплюснув гніт, зробивши з нього пласку широку стрічку, і знов запалив. Цього разу погонь горів рівно й майже без кіптяви. Маленька кімнатка змінилася, наче за помахом чарівної палички. Джеймі вже кілька місяців не бачив ані каганчика, і тепер йому здалося, ніби в хатині засвітився десяток електричних ламп. Він був у захваті.

— А знаєш, тепер тут справді зробилося як удома! — вигукнув він.

Авасін усміхнувся, вдоволений успіхом. Забувши про свою відразу до речей, узятих з могил, він почав копирсатися в принесеній приятелем колекції. Особливий інтерес викликав у нього один з мідних гостряків.

— Дивись, яка дивна форма, — сказав він. — Схоже на те, що він кріпився до шпички костяними цвяшками. Бачиш, тут іще залишився один цвяшок.

— От якби нам зробити справжній лук із стрілами! — мрійливо промовив Джеймі.

— А чого ж, можна спробувати, — відлові Авасін. — Я вчора полічив набої — у нас їх залишилося тільки два десятки. Ми тепер маємо право витрачати їх тільки на великих звірів. Але якби у нас був лук, то ми могли б полювати на куріпок і зайців.

— Гаразд, спробуємо, коли зможемо, але тільки не сьогодні, — сказав Джеймі. — Я вже на ногах не тримаюся. Ходім спати.

Хлопці залізли в свої спальні мішки, навіть не погасивши каганця. За кілька хвилин вони вже спали.

Вогнище вигоріло, і кімнату освітлював тепер тільки яскравий вогник каганця — вогник, що народився знову після столітньої темряви. Колись ескімоська жінка, мабуть, дорожила цією маленькою кам'яною лампою як своїм найбільшим скарбом і готувала над її моховим ґнотом страви на всю сім'ю. Тепер каганець знову ожив. І гостряки від стріл, що за сивої давнини належали невідомому мисливцеві, теж готові були розпочати нове життя.

Мертві, що лежали на тому самотньому, вітрами овіяному кряжі, були добрими духами. З глибини століть вони передали свої дарунки живим — хоч ті живі належали до інших племен і рас.

Щось холодне й слизьке тицьнуло Джеймі в обличчя й розбуркало його з глибин солодкого сну. Він застогнав і відмахнувся рукою. Пальці його торкнулися шорсткого, густого волосся на лобі оленятка, і хлопець неохоче розплющив очі.

В хатині панували смертельний холод і майже непроглядна темрява. Каганець давно погас, а в попелі вогнища ледь жевріло кілька жаринок. Отанак стояв коло ліжка Джеймі й стривожено пирхав, а що хлопець знов заплющив очі, то малюк витягнув шию і вдруге провів язиком по його щоці.

Джеймі зразу ж сів і відштовхнув од себе оленятко.

— Фе! — сказав він, витираючи обличчя. — Ану покинь, чуєш?

Тепер він остаточно прокинувся і подумки відзначив, що звичайну тишу полонини порушено. Знадвору долинав безперервний стугонливий гуркіт, неначе коло хатини зривався з висоти водоспад.

Хоч було темно, Джеймі зрозумів, що ранок уже настав, — про це свідчили почуття голоду й той факт, що вогнище вже майже не курілося. Він зіскочив з тапчана й швиденько вдягнувся. Холод стояв страшенний, і хлопець аж посинів, поки добрався до вогнища й кинув на жаринки перший оберемок хмизу. Оленятко ходило слідом за ним, тицяючи його мордочкою в спину. Хлопцеві нарешті урвався терпець, він відштовхнув Отанака й спитав:

— Ну, чого тобі? Чого пристаєш?

Полум'я у вогнищі розгорілося, і Джеймі підійшов до дверей, щоб виглянути надвір, подивитись, звідки береться отой гуркіт, що, здавалось, вривався в хатину з усіх боків.

Він прочинив двері, і порив вітру мало не вирвав їх з його рук. Сніг заліпив йому обличчя й на секунду засліпив його. Люта хурделиця сірою запоною затягла весь світ, навіть поблизькі смереки зникли, потонули в ній, Джеймі забило дух, і він увалився назад до кімнати. Відтак підійшов до Авасіна й поторсав його, вигукуючи:

— Прокидайся! Вставай, чуєш? Стара баба-хурделиця всіх своїх собак з цепу спустила! Я