Ставка більша за життя. Частина 2 - Анджей Збих
— Треба було негайно прислати його в моє розпорядження! — верещав він у трубку.
— Ми повинні були його приготувати, — почув він у відповідь, до того ж сказано це було таким тоном, що Райл більше нічого не спитав. Гестапівець просто повідомив його, коли доставлять Пулковського. Так і сказав — “доставлять”, ніби йшлося про партію товару або поштову посилку.
Райл поглянув на годинник. Невдовзі вони вже прибудуть. Він відклав технічні Креслення і з приємністю всівся в м’якому кріслі. Кабінет був умебльований затишно, дещо класично, але зі смаком. Проста лампа на письмовому столі, прості стільці і це крісло, бильце якого задумливо погладжував Райл. Він любив меблі, що їх сам конструював у вільний від роботи час, — зручні й красиві.
Фройляйн Крепке, немолода вже німкеня з Бессарабії, майже навшпиньки зайшла до кабінету й поставила на стіл чашку кави. Райл не подякував і навіть не глянув на свою секретарку. Він її не терпів. Ходила вона повільно, була тупа й несамостійна, і до того ж бридка. Райл заплющив очі і подумав про Данку. Чудова дівчина! Коли він виїздив з Гамбурга, йому сказали, що полячки неприязно ставляться навіть до цивільних німців, а ті, з якими можна мати справу…
З Данкою Райл познайомився всього кілька днів тому; після чергового невдалого випробування він виїжджав із заводу й побачив її перед заводською брамою. Вона була вродлива і гарно вбрана, значно краще, ніж інші дівчата в цьому місті. Райл зупинив машину. Дівчина добре говорила по-німецькому; вона пояснила, що арбайтсамт[10] направив її сюди на роботу. Данка ледь скривила губи… Ось вона й прийшла, що ж їй залишалося робити? Райл запропонував її підвезти. Він гадав, що дівчина відмовиться, але вона відразу погодилася. О ні, вона не була фанатичкою. Данка запросила його до себе; у неї була непогана квартира. Райлові подобалися такі помешкання — не захаращені дрібницями, скромно вмебльовані, що свідчило про добрий смак.
Наступного дня він знову прийшов до неї.
Райл приніс квіти і пляшку коньяку. Квіти вона поставила в високу вазочку на підвіконні, коньяк вони пили, сидячи на канапі.
— Ти не така, як інші польські дівчата, — почав Райл. — Я розумію, чому ви так неохоче приймаєте німців… Та це політика, а я нею не займаюсь. Ти ж теж ні, правда?
Вона кивнула. Потім вони танцювали, і Райл, пригортаючи її до себе, подумав, що непогано було б мати таку секретарку. Документи він би їй якось оформив. Можливо, в неї бабуся була німкенею, ну, хоч хто-небудь, сьома вода на киселі…
Тепер Райл думав тільки про те, як позбутися старої фройляйн Крепке. А вона саме знову зайшла до кабінету.
— Прийшли ці, з гестапо, — сповістила секретарка, не причиняючи за собою дверей.
— Я ж казав вам, фройляйн Крепке, що, заходячи до мого кабінету, треба причиняти за собою двері. Це — по-перше. А по-друге, доповідаючи, треба називати прізвища. Просіть!
Гестапівець у чині штурмфюрера ввів Пулковського. Польський вчений здався Райлові дуже старим: обличчя його було порите зморшками, на щоці — свіжий шрам, одяг висів, як мішок. Він боявся. Райл подумав, що Пулковський, напевно, вважає його за чиновника гестапо, і вирішив поставитися до польського вченого з усією увагою. Якщо він, звичайно, цього заслужить…
— Почекайте в секретаріаті, штурмфюрер, — зневажливо сказав він. — Зараз ви мені поки що не потрібні. — І він показав Пулковському на стілець.
Пулковський сковано сів. Він не знав, куди подіти руки, і склав їх на колінах, втупившись очима в брудну пов’язку на лівій долоні.
— Кави, чарочку коньяку? — запитав Райл.
Пулковський мовчав.
— Отже, чарочку коньяку і сигару. — Райл розсміявся голосно й доброзичливо. — Таких сигар ви вже давно не палили.
Він метушився, розливав коньяк і водночас не переставав говорити. Сказав, звичайно, що гестапівці — справжні йолопи, тупі бюрократи; він же, Райл, належить до того самого типу людей, що і його гість, людей, які займаються наукою і технікою і ненавидять політику. Очевидно, вони могли б легко домовитися і, напевно, домовляться.
Пулковський випив коньяк і затягся сигарою. Він не переставав уважно стежити за Райлом, але сидів уже трохи вільніше.
— Чого вам треба? — запитав він.
— Скільки вам років, пане доктор?
— Сорок вісім, — відповів Пулковський, і Райл подумав, що цей чоловік виглядає принаймні на шістдесят.
— Я інженер, — пояснив він, — і мене цікавлять ті самі проблеми, які ви намагалися розв’язати. Про ваші наукові праці я чув ще до війни… — Він замовк, але Пулковський мовчав, і Райл повів далі: — Ви розумієте, мене призначили директором оцього заводу… — Райл відкрив шухляду письмового столу і витяг звідтіля приготовлену течку. — Тут кілька технічних креслень. Вони пов’язані з вашими довоєнними працями. Прогляньте їх. Адже ви пам’ятаєте свій винахід, запатентований у тридцять сьомому році в Італії? Йдеться саме про нього…
Пулковський глянув на креслення, потім рішучим жестом відсунув їх від себе.
— Я вам нічим не зараджу.
— Що? — Райл голосно розсміявся. — Я все знаю! Це італійський патент на реактивний двигун!
— Ні, — сказав Пулковський.
— Замовкніть! — вигукнув Райл. Йому все-таки увірвався терпець. — Я створю вам чудові умови для праці, ставитимуся до вас, як до приятеля, дбатиму про ваше здоров’я…
— Про моє здоров’я, — перебив його Пулковський, — вже подбали ваші колеги з гестапо…
— Забудьте про це, — Райл через силу почав заспокоюватись, — адже ми з вами зліплені з іншого тіста… — Пулковський мовчав, а Райл відразу ж додав: — Та й ваша дружина, пане Пулковський, досі ще у в’язниці гестапо.
Поляк зблід. Він підняв чарку, але коньяк вилився на підлогу.
— Не біда, — промовив Райл. — Подумайте, я даю вам трохи часу. А поки що ви залишитесь тут, на території заводу…
У цю мить потужний вибух струсонув повітря. Почувся брязкіт розбитого скла, до
