У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Почепурившись ще хвилин з десять біля дзеркала, Гаррі Браун вийшов. Фред розібрав постіль і мляво почав роздягатися Лише тепер він відчув у повній мірі, що отруєння сигаретою не минулося для нього легко. Видно, не пошкодував отой тюремний людинолюбець чортовиння, домішаного до тютюну. Мало навіки не приспав!

Прохолодний дотик свіжої постільної білизни прогнав ці думки. Так приємно було витягнутися на повний зріст, розслабивши всі м'язи. В літаку сон був тривожним. Перед очима мигтіли сторінки путівників, мов телеграфна стрічка, розкручувалися рядки чорних літер. Між словами не було інтервалів, і він ніяк не міг збагнути смислу речень. Тепер сон зморив відразу, глибокий і міцний, без сновидінь.

Прокинувся Фред пізно вночі і не тому, що виспався, а від незвичних для вуха звуків. Спросоння він не міг відразу зрозуміти, звідки вони походять. Здалося, що десь поруч розташовано зоологічний парк, і всі його мешканці, чимось сполохані, виявляють своє незадоволення кожен на свій кшталт: клекотом, свистінням, хрюкотом, хрипінням.

Фред схопився з ліжка і ввімкнув електрику. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: Браун перебрав у ресторані і тепер за це сплачував кошмарами, які його душили. Про те, що Гаррі прийшов на доброму підпитку, свідчили і розкидані повсюди речі: піджак недбало звисав з крісла, сорочка і краватка валялися на килимі, один черевик лежав у пройомі дверей, що вели до опочивальні. Другого черевика зовсім не зняв, а лише розшнурував, та так і звалився просто на ковдру нерозібраної постелі.

Півголосом вилаявшись, Фред попрямував до ліжка свого помічника з наміром розбудити його, надававши добрих штурханів, але напівдорозі спинився. Марна річ! Ні штурханом, ні кухлем холодної води, вилитим на голову, Гаррі не отверезити.

Довелось взяти під пахви подушку, простирадло з ковдрою і йти до передньої кімнати, досипати на канапі.

Та про сон годі було й думати. Тоненька розсувна стінка не могла приглушити звуків, що долинали з опочивальні. Вони стали навіть чутнішими. Мабуть, голова п'яного запала за подушку, і тепер він час від часу скрикував і стогнав.

Накинувши на плечі макінтош, Фред вийшов на балкон і щільно причинив двері. Сюди різноголосе хропіння Брауна майже не долинало, але балкон був невеличкий і наскрізь продимався нічним вітром, шезлонг через тісноту не розсувався - його спинка стирчала мало не під прямим кутом. Краєвидом теж не можна було потішити ока: небо над Мадрідом вкрили хмари, вуличне освітлення в цю пору частково вже виключили - ліхтарі блимали тьмяно і де-не-де.

Сердитий, навіть лютий, сидів Фред у темряві, не знаючи, куди себе подіти.

"А що, як на адресу Курта написати листа до Матіні? Власне, не листа, а свої пояснення щодо справи, порущеної проти бідолашного Мартіна. Самому Матіні писати навряд чи варт, він може бути під арештом. А Курт здогадається передати свідчення фон Гольдріпга куди слід...- Думка ця обпалила наче вогнем, потім морозом обсипала плечі.- Ризиковане, чорт забирай! Розвідник не має права будь-кому писати. Якщо листа перехоплять, якщо стане про це відомо в школі... .Ні, свідчень своїх давати не можна, їх можуть оголосити в пресі і тоді тобі кришка! Тоді вже не вислизнеш. Проте можна проінструктувати Курта, як діяти і кого з товаришів Мєнтарочі він повинен розшукати. Потім за свідка може стати Карл Лютц. Якщо він живий і Курт підтримує з ним зв'язок... Лист треба написати без підпису, запитати лише, як ходить годинник, який я йому подарував... Курт зрозуміє від кого лист і чому він непідписаний..."

Тепер уже Фред ладен був розцілувати Гаррі Брауна за те, що той напився. А його хропіння здавалося йому райською музикою. Затінивши настільну лампу ще й своєю верхньою сорочкою, Фред взявся писати, старанно добираючи і зважуючи кожне слово, пересипаючи текст натяками, що їх міг зрозуміти лише один Курт...

Гаррі Браун прокинувся лише о дев'ятій ранку, коли Фред уже встиг поголитися і випити ранкову каву. Шульц сидів у передній кімнаті, гортаючи ілюстровані журнали, насуплений і сердитий.

- Доброго ранку, гер Шульц! - роблено невимушено привітався Гаррі, пригладжуючи скуйовджене волосся і розминаючи набряклі щоки.

- Під три чорти, Браун! Ну й концерт ви влаштували вночі! Це навіть хропінням не можна назвати, ніколи не чув, щоб з горлянки людини вихоплювались такі звуки... Жодної ночі я не лишусь в одній опочивальні з вами!

- Розумієте, гер Шульц...

- На біса мені потрібні ваші виправдання! Я хочу спати, а не стирчати ніч на балконі! Робіть, що хочете - перебирайтесь з номера ви чи переселяйте кудись мене - тільки з вами я не лишуся.

- Але...

- Ніяких "але"!

- Гер Шульц, запевняю вас, зараз усе влаштую, - розгублено лопотів Гаррі, тупцюючи на порозі.- От тільки приберуся... Я миттю...

Браун повернувся до опочивальні, пововтузився там хвилин з п'ять і, на ходу зав'язуючи краватку, попрямував до вихідних дверей.

Впорався він, справді, досить скоро.

- Владнав! - весело вигукнув він ще з порога.- Я житиму в сусідньому номері, праворуч.

- А не можна хоч через номер? - посміхнувся Фред.

Цю посмішку Гаррі зрозумів як знак примирення. Вираз приниження і розгубленості зник з його обличчя, воно знову стало самовпевненим і нахабним.

- То, може, поснідаємо разом?

- Вже снідав.

- Я, власне, про їжу не можу й подумати. От пива б випити... А то в голові після учорашнього... Піду, може, десь надибаю на справжнє.

- Йдіть куди хочете, але від шостої до сьомої щоб були тут!

- Ет!

- Раджу пригадати нашу розмову в літаку. Трохи глузлива посмішка заграла на устах Брауна.

- Що ми виїхали не на прогулянку?

- От-от... І