Українська література » Пригодницькі книги » Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Читаємо онлайн Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон
лісу?

Так ми ще раз переконалися в тому, з якою працею здобувають їжу рисі в нинішній голодний рік.

ПРОЩАВАЙТЕ, ЛІСИ!

Я робив багато нотаток про ріст лісових дерев як тут, так і протягом усього нашого шляху.

У березні 1907 року в себе вдома, у Коннектикуту я спиляв дуб заввишки сто десять футів, 32 дюйми в діаметрі та нарахував лише 76 річних кілець.

У горах Біттеррут (Айдахо), де ми розбили табір у вересні 1902 року, я бачив сосну заввишки шість футів шість дюймів із діаметром біля підстави 5,4 дюйми — і з 14-річними кільцями.

Там само я робив виміри бальзамічної ялиці: висота 84 фути, діаметр 15 дюймів на відстані за 32 дюйма від землі. Я визначив 52-річні кільця й 50–52 кільця сучків. Найпотужніший поштовх росту стовбура збігався з найбільшим річним кільцем.

Звичайний пень зміг розповісти, що ріст відбувався з північного сходу, тут кільця досягали 9 дюймів від осердя до кори. Зі східного ж боку — 8 з половиною дюймів, з південного — 8, а із заходу та півночі — всього по 6,5 дюймів. Найменшим він був на північному заході — 6 дюймів. Ялиця освітлювалася головним чином з північного сходу. Це був край могутніх лісів.

Річка Велика Невільницька — на вищій широті, але там менша висота над рівнем моря. У червні 1907 року, вимірюючи високі канадські ялини, я визначив, що їхній середній розмір — 118 футів заввишки, ледь більше одинадцяти футів в обхваті (за один фут над землею) за діаметру три фути шість із половиною дюймів.

Багато чорних тополь мали обхват дев’ять футів.

Щодалі ми просувалися на північ, то яскравіше проявлявся ефект короткого літа, яке стримує ріст дерев. У Форт-Сміт я спиляв сосну Банкса. Вона мала діаметр 12 футів і 23 річні кільця біля підстави. За шість футів від землі в ній було 12 річних кілець і 20 кілець сучків. Усього ж я, на власний подив, нарахував 43 кільця сучків. Двадцять із них росли в нижній частині. Дерево стояло в густій тіні.

У Форт-Резольюшен ми розпрощалися з Канадською зоною могутніх лісів і вступили, як я вже писав, у зону карликових дерев. І, нарешті, у пошуках лісу на межі з тундрою ми спостерігали останню спробу лісу здолати Санта-Клауса в його власному царстві.

Природний ріст кожного дерева проходить три стадії. Перша — низька парость, яка стелиться по землі та досягає часом десяти футів, але не підіймається вище ніж на один. Вона перебуває в цьому стані, поки не зміцніє коріння в землі, не накопичить сили, щоб випустити довгий центральний паросток. Це вже друга стадія. Центральний паросток подібний до сосни в Ноєвім ковчезі. Згодом він виростає в дерево, а парость унизу відмирає. Це — третя стадія росту.

Ми зрізали викривлений стовбур карликової ялини. За діаметру півтора дюйми було 25 річних кілець! Деякі стовбури карликової ялини досягають п’яти дюймів у діаметрі. Вік їх — не менше ста років.

В одному з наших таборів стояла канадська ялина[18] заввишки 30 футів і діаметром 11 дюймів за 4 фути від землі. Річні кільця були настільки тонкі, що ми їх насилу порахували. Їх було 190.

Докладно вивчили й карлика 8 футів заввишки та 12 в діаметрі. У ньому було 205 кілець плюс порожнеча, яка займала, очевидно, не менше 100 кілець. Цьому дереву — від трьохсот до 325 років.

Ось які крайнощі. В Айдахо або Коннектикуті за десять років виростає таке саме дерево, як за триста років у Арктичній зоні.

БЕЗЛІСІ РІВНИНИ

7 серпня ми згорнули табір «Останніх Лісів». Колекції, запаси продовольства розмістили, як звичайно, у схованці на верхівках двох дерев. Магічне намисто з рибальських гачків зберігало схованки від хижаків.

До полудня за три години шляху ми пропливли 15 миль і стали табором далеко за Подвійними Пагорбами. Цілий день човен розсікав воду, засіяну здохлими комарами. Їх було не менше десяти на квадратний дюйм біля берега.

Вранці напрям вітру змінився, і він подув із півдня. О другій пополудні ми побачили стадо карибу із шістдесяти голів, яке брело на південь. Перше стадо за два-три дні.

Траплялося й багато одинаків, а о третій з’явилося велике стадо з чотирьохсот-п’ятисот голів.

Ночували ми на річці Касбі потому, як здолали шлях у 36 миль за 7 годин 45 хвилин.

Виявилося, що ми розташувались поблизу від оленячої переправи через річку. Незабаром зі сходу з’явилася дюжина оленів і ввійшла у воду. Потім пустилося вплав ще одне стадо з восьми оленів. Ми розпочали переслідування. Олені попливли швидше, але й ми не відставали. Наш човен мчав зі швидкістю шість миль за годину, повільно, але впевнено переганяючи карибу. Вода навкруг оленів спінилася. Я ніколи не бачив, щоб тварини так швидко пересувалися водою. Оленя, що боялося відстати, видерлося передніми ногами на спину матері та пливло разом із нею. Попереду була молода важенка або бичок — я не розібрав, — а останнім плив великий олень, самець. Стадо швидко здолало переправу та вибралося на берег. Шкода, що вже смеркло і я не міг зробити знімок.

Ми вже вкладалися спати, коли раптом почувся тупіт і форкання — карибу ішли через табір. Біллі налякав їх, і стадо розділилася — половина кинулася у воду, інші повернули назад.

Ще пізніше повз наші намети пройшло стадо з двохсот голів. Уранці Біллі скаржився, що вночі не стулив повік — олені йшли так близько від наметів, що спотикалися об їхні розтяжки. З того дня ми майже постійно бачили карибу. Вони блукали неподалік маленькими стадами або окремими групами. Складалося враження, що вся земля навколо — нескінченне пасовисько з незліченними чередами диких оленів.

За рік по тому, проїжджаючи благодатним штатом Іллінойс, який славиться породистою худобою, я раптом подумав, що карибу на Півночі значно більше, ніж худоби в Іллінойсі.

Багато моїх попередників, покладаючись на численність оленячих стад, так жодного й не побачили та прирекли себе на голод. Я ж, не розраховуючи особливо на м’ясо карибу, захопив із собою чималий запас продовольства й тому не залежав від полювання на оленів. Карибу ж, як навмисно, навідувалися в табір щодня, і ми харчувалися оленятиною, залишаючи запаси на чорний день. І він настав неочікувано. Одного ранку, коли ми вже звикли, що оленятини в нас завжди вдосталь, я запитав у Біллі:

— Як у нас із м’ясом?

— Майже

Відгуки про книгу Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: