Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен

турнірі, де зібралося багато лицарів, жоден не міг устояти проти нього». — «Ах, прекрасні дами, — озвався Гавен. — Здається мені, що чините ви нерозважливо, бо той, хто повісив тут свого щита, незабаром повернеться сюди, і хтозна, чи подужають його ці двоє лицарів і чи не доведеться вам розкаюватися у своїх діях; ну, а я не лишатимусь тут більше ні хвилини, бо не хочу бачити, як ви паплюжите лицарський щит». По тій мові сер Увен і сер Гавен подалися геть, та не встигли від’їхати й кількох кроків, як уздріли сера Маргауса, що мчав до них на здоровенному коні. Помітивши сера Маргауса, дванадцять прекрасних дів щодуху кинулися до вежі, й у нестямному поспіхові деякі спотикалися й падали. Тоді один з лицарів вежі укрився своїм щитом і зухвало гукнув: «Сер Маргаус, захищайся!» — І вони з’їхались, і той лицар зламав свого списа об Маргауса, а сер Маргаус так його вперіщив, що одним ударом скрутив йому в’язи й перебив коневі спину…

— У тім-то й лихо. Скільки коней гине!

— Другий лицар вежі, побачивши це, кинувся на Маргауса, і вони зітнулись із страшною силою, і другий лицар вежі повалився на землю разом з конем, обидва мертві.

— І ще один кінь пропав. Ні, цьому звичаєві треба покласти край. Не розумію, як розумні люди можуть терпіти такі звичаї та захоплюватися ними!

— Тоді, ці два лицарі кинулися із страшною люттю один на одного…

Я зрозумів, що закуняв і пропустив цілий розділ, але нічого не сказав про це Сенді. Певно, вирішив я, ірландський лицар на цей час устиг зчепитися з прибульцями. Так воно й було.

— …сер Увен завдав серові Маргаусу такого страшного удару, що розтрощив свого списа об його щит, а сер Маргаус завдав серу Увену такого страшного удару, що повалив його разом з конем на землю й переламав серові Увену всі ліві ребра…

— Щиро кажучи, Алісандо, всі ці старовинні оповідки занадто прості. Словник у них бідний, куций, всі описи на один лад — самі тільки факти, голі, як піски в Сахарі; ні тобі жвавої деталі, ані колориту. Через те розповідь твоя одноманітна, і всі бої схожі між собою: двоє сходяться й завдають один одному страшних ударів; «страшний» — гарне слово, але ж є ще й інші слова: «нищівний», «лютий», «невідворотний», «приголомшливий», господи, та існують ще сотні інших слів! А то що ж виходить? Двоє сходяться, завдають один одному, страшних ударів, і розтрощують свої списи, і в одного з них розлітається щит, а другий сторчака валиться на землю разом з конем і скручує собі в’язи, а тоді на того, що лишився, кидається новий кандидат і завдає йому страшного удару, і розтрощує свого списа, а той перший розбиває йому щит і валить сторчака на землю разом з конем, і скручує йому в’язи; а потім з’являється новий охочий, а за ним іще один і ще, аж поки весь матеріал не використано; та коли вам захочеться підбити підсумки, ви не зможете ні відрізнити один двобій від інших, ні зрозуміти, хто ж переміг. Замість живої картини бою, несамовитого і лютого, у вас виходить щось бліде й німе — ніби привиди товчуться в тумані. Уявляю, що лишилося б нащадкам, якби такою вбогою мовою переповідалася яка-небудь видатна подія — скажімо, спалення Рима за часів Нерона[34]! До нас дійшло б хіба що таке: «Місто згоріло; страховки не належить; хлопчина розбив вікно; пожежник скрутив собі в’язи!» Ну хіба це картина пожежі! Як бачите, я прочитав довгу й корисну лекцію, але Сенді — хоч би тобі що, навіть бровою не ворухнула, і тільки-но я замовк, клапан її відкрився й пара знову привела в дію механізм:

— Тоді сер Маргаус завернув коня й помчав до Гавена із списом напереваги. І коли сер Гавен уздрів це, він прикрився щитом і щодуху помчав йому назустріч, і вони схрестили списи й ударили один одного в щити, але спис сера Гавена зламався…

— Я так і знав.

— …а в сера Маргауса не зламався; і сер Гавен разом з конем упав на землю…

— Авжеж! І скрутив собі в’язи.

— …проте сер Гавен миттю скочив на ноги, вихопив свого меча, й сер Маргаус спішився, й вони почали битися навстоячки, завдаючи один одному таких страшних ударів, що їхні щити розлетілися на дрізки, а шоломи й панцирі пом’ялись, і обидва вони були поранені. Та відколи пробило дев’яту годину, сер Гавен щогодини дедалі дужчав і сила його потроїлася. Сер Маргаус помітив це й страшно чудувався, чому супротивник його дужчає, хоч обидва вони стікають кров’ю. Аж ось нарешті настав полудень…

Монотонний голос її переніс мене в дитинство, нагадав такі знайомі картини й звуки: «Зупинка Нью-у-Хейвен! Стоїмо десять хвилин… За дві хвилини до відходу кондуктор ударить у дзвін… Пасажирів, що їдуть до моря, просимо пересісти в останній вагон, цей вагон туди не поїде… Яблука, апельсини, банани, бутерброди, пластівці кукурудзяні!»

— …а за ним і пообідній час, а там і надвечір’я, і сер Гавен почав підупадати на силі, й уже він ледь тримався на ногах, і снага його вичерпувалася, а в сера Маргауса, навпаки, м’язи наливалися силою й грубшали…

— А через те йому ставало затісно в його панцирі — та хіба ж ці люди зважають на такі дрібниці!

— …і врешті сер Маргаус мовив: «Сер, я бачу, що ви добрий лицар, достойний суперник і людина великої сили, поки, звичайно, вона у вас є А що посварилися ми з вами за дрібничку, то мені було б жаль убивати вас тепер, коли ви геть знесиліли». — «Ах, — озвався сер Гавен, — благородний лицарю, ви сказали те, що сказав би я на вашому місці». І вони зняли шоломи, й поцілувались, і заприсяглися любити один одного, як брати…

Але тут я загубив нитку й закуняв, міркуючи про те, який жаль, що люди, наділені такою могутньою силою, — силою, яка дозволяла їм протягом шести годин поспіль, у неймовірно важких залізних панцирах, обливаючись потом, рубати, й штрикати, й гамселити один одного, — не народилися тоді, коли силу їхню можна було б застосувати для чогось корисного. От візьмемо, приміром, осла. Осел наділений не меншою силою, але застосовує її з користю, і всі цінують його саме за те, що він осел; але нікому б не спало на думку цінувати вельможу за те, що він осел. З помісі вельможі і осла Ще ніколи нічого путнього не виходило, й до