Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

— Дідусь ніколи своєму Господу не зрадить! — впевнено сказав Мишко.

Він пишався поступком Даниїла.

– І тоді не зрадив, — підтвердив Ксеркс. — Нишпорки тут же донесли на Даниїла цареві. Мідійський цар вельми засмутився.

— Він любив і шанував Даниїла, — подумав уголос Мишко.

— Але він був царем. А цар на перше місце ставить закон. І тільки закон.

Носик царевича задерся, а смагляве тверде личко нагадувало Дарія на Священній раді, коли цар царів оголошував війну північним народам. Після паузи, яку не наважився порушити Мишко (Аман ссав смачного пальця), Ксеркс продовжив свою розповідь:

— Стражники схопили Даниїла і вкинули у глибоку яму. В ній, як змії, описували кола голодні леви. Для певності стражники замурували яму каменем. Довгою видалася та ніч мідійському цареві, дуже довгою. Тільки-но розвиднилося, цар, скрадаючись, вийшов із спальні. Далі притьма побіг. Наблизився до ями і жалісливим голосом повів: «Даниїле, слуго Бога Живого! Чи зміг твій Бог, якому ти служиш, врятувати тебе від левів?» У відповідь раптом почув: «Царю, живи вічно! Мій Бог послав ангела свого. Він затулив пащі левам. Леви не розірвали мене і не з’їли». Мідійський цар замало не вмер від страху. Він покликав стражників і наказав відсунути камінь від ями. Даниїла визволили. Ось такий мій учитель. Герой…

Михайлик так уважно слухав Ксеркса, що аж рота розтулив. Згодом, звичайно, стулив. Але ще довго перебував під враженням розповіді. «Даниїл всю ніч провів із левами. Злі тварини Даніїла навіть кігтями не торкнулись. Існує сила, про яку ніколи не треба забувати. Вона невидима, але могутня. Не слід її дратувати негідними вчинками, а треба славити. Як славив Даниїл, як славили юнаки, яких людці кинули у вогненну піч. У такому разі отримаєш від Бога допомогу.»

Поки Мишко, натхненний почутим, роздумував, Ксеркс із Аманом зчепилися. Аман буркотів, не виймаючи пальця з рота:

— Все це вигадка, брехня. Не могло такого бути і край.

Царевич палко захищав Даниїла.

Невідомо чим би закінчилася суперечка. Швидше всього хлопчики надавали би один одному духопеликів. Але до їхнього слуху долинали знадвору емоційні вигуки:

— Називає себе послом. А на скіфа не схожий. Провчіть його за брехню! Провчіть!

Немовбито вітром здуло хлоп’ят із сідельних подушок.

— Волоцюго, яким вітром тебе принесло до мого шатра? Не дорожиш ти своїм червоним життям, тоншим за нитку, — гримів Дарій.

— Хто ти такий, щоб мене вчити? — гаркаво огризався невисокий верткий чоловік.

— Йолопе, перед тобою владика, сам Дарій, — вийшов із себе Артабан, брат Дарія.

Гаркуша надав обличчю кумедно-серйозного вигляду.

— Привіт, Дарію. А я, значить, — посол від скіфів.

Сказав — і з диким гиком, що означав шалену радість, крутнувся на 360 градусів. Дарій мовчав і вид його був вельми грізний. Одначе посол не зважав на грізний вид головнокомандуючого мідо-перського війська. Прибулий крикнув зміненим кумедним голосом:

— Цар Іданфірс просив Дарію передати дари.

— Нічого в нього нема, крім шкуратяної торби, — нарікали здоровані-вояки.

Михайлик придивлявся до посла, присланого скіфами. Безперечно, раніше він його бачив. Йой, чи цей не батьків побратим? Хлопчик прискіпливо вивчав прибулого. На мить їхні погляди схрестилися. Прибулий злегка кивнув головою. Мишкові сумніви розвіялись остаточно. У стан Дарія завітав у ролі посла теосець Фанагор.

Посол перевернувся через голову. Потім ще два рази. На долонях почав танцювати. Перси реготали і свистом заохочували чужака до танців. Дарій, що зберігав суворий вид, окриком обірвав регіт:

— Досить блазнювати. Давай дари.

Посол перевернувся і став на ноги. Із вигуком:

— Ось тобі, царю, перший дар, — тицьнув Дарію щось у руки.

Перси зойкнули: на долонях владики лежала мертва синичка. Дарій гидливо смикнув руки — закостенілий трупик упав на землю. Артабан, однак, обережно підняв пташку за лапку. До Атрабана підійшли воєначальники. Вони уважно розглядали «перший дар».

Тим часом теосець із кумедно-зосередженим обличчям оглядав свій каптан. Обмацував поли, плескав по них долонями. Навколо посла кружляла хмара пилу, поширюючи неприємні запахи. Перси морщили носи, але терпляче чекали «другого дару». З радісним гигиканням посол дав знати: я знайшов те, що шукав. Ось картинно підвернув полу, перегнувся у стані, запустив зуби у латку. Коли відривав її, то награно рикав, як тигр.

Кумедна поведінка посла розвеселило хлоп’ят. Аман забув про свій смачний палець — реготав на всю пельку. Від нього не відставав Михайлик. А от Ксеркс не сміявся. Ксеркс копіював Дарія: схоже збирав на лобі шкіру в складки і ворушив ними, як черв’яками. От тільки у Дарія на лобі повзали товсті, в палець, хробаки. А Ксеркс, як не старався, а виходили зморшки, тобто черв’ячки, такі, що годилися хіба що для наживки. Мишко розривався: то на Фанагора гляне, то на Ксеркса і Дарія зиркне. Поведінка кожного персонажа звеселяла до сліз. Зненацька Мишка пронизав гострий біль. Він ухопився за бік і наштрикнувся на свинячі Амана очі.

— Ти чого? — визвірився Мишко на дружка царевича.

Аман агресивно наставив пальця (облизаного) і луною скрикнув:

— Ти чого?

— Чому Ксеркс перекривляє Дарія? — щиросердно спитав Мишко.

Аман змієм зашипів на нього:

— Не перекривляє. Наслідує і вчиться.

Мишко роззявив рота. Он воно що. А він думав, що перекривляє…

Посол, нарешті, відірвав від каптана латку. Запустив під нею руку і, напевне, щось таки витяг. Бо підморгував на всі боки і хитав стиснутим кулаком. Крутнувся на п’яті й виголосив:

— Дарію, вручаю тобі й інші дари.