У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Він знав, що за сигарету мені лишив?
- Так!
У кімнаті запанувала довга мовчанка. Порушив її Фред.
- То, виходить, скільки коштував вам увесь цей спектакль?
- Школа сплатила мені одну тисячу доларів. Сюди входять усі гроші, витрачені на постановку спектаклю, як ви називаєте всю цю операцію, плюс транспортні витрати, ну, і, звичайно, куртажні... Здається, я відповів на всі питання?
- Ні!
- А саме?
- Ви не сказали, для чого ви взяли на себе весь цей клопіт.
- Я волів би розмову про це перенести на завтра. Хоч ви бадьоритесь, але вигляд маєте поганий. Мабуть, доза снотворного була завелика і спричинилась до отруєння. Дев'ятнадцять днів ви у нас, а й досі не очуняли!
- Не бійтеся, гер Нунке! За кілька днів я стану колишнім.
- Фредом, - підказав Нунке.
- Ну, хай Фредом. Але ви не відповіли на моє останнє запитання!
- Коли ви наполягаєте на цьому, прошу...
Нунке кілька разів пройшовся по кімнаті, потім сів на стілець і почав:
- Ви пам'ятаєте нашу розмову в кафе, в Австрії?
- Дуже добре, гер Нунке!
- Хочу вам сказати - ви справили на мене тоді не дуже добре враження. Говорили і поводили себе, як учень початкової школи...
- Пробачте, ще Талейран сказав: "Нам дано язика, щоб приховувати свої думки!"
- Ви забули, що він говорив про язик дипломатів, а не розвідників.
- Що-о? Виходить...
- Я не скінчив: розвідників-друзів, хотів я сказати... Але повернемось до нашої тодішньої розмови. Я говорив вам тоді, що одна війна скінчилась, треба готуватися до нової. А хто готує нову війну? Дипломати і розвідники, насамперед. І от тут переможці грабують нас найбільше; Те, що вони забирають машини, мистецькі цінності, що наші винаходи стають американськими чи англійськими, - це мене мало хвилює. Прийдуть кращі часи - я цього певен - і все повернеться на свої місця. Не так стоїть справа з розвідкою. У нас забирають людей. Розумієте, найдосвідченіших працівників! Ті кадри німецької розвідки, які ми готували десятиліттями, сьогодні вже служать чи перебувають на обліку - отже, незабаром теж будуть служити розвідці Англії чи Сполучених Штатів. Списки нашої агентури, на яку ні фюрер, ні попередні уряди, я вже не кажу про кайзера, не шкодували ні часу, ні грошей, тепер потрапили до американців. Отже, вся наша агентура під загрозою. Частина перекинеться до американців, частина ж, ті, які не підуть на це, піде в небуття - їх усунуть. Сьогодні Німеччина лежить у руїнах. Мене це теж хвилює, але не настільки, щоб я втратив апетит, а замість нього дістав хронічне безсоння. Бо будинок, завод відновити легше, ніж заново побудувати розвідку. Для цього потрібні не роки, а довгі десятиріччя. А ви розумієте, Фред, що це означає? І оця найстрашніша руйнація розвідки відбувається на моїх очах, в моїй присутності - адже я не такий наївний, щоб післявоєнні часи переживати в таборі полонених німецьких офіцерів...
- Дякую за комплімент! - кинув Фред, криво посміхнувшись.
- Правда, багато наших розвідників, я б навіть сказав, керівників колишніх служб СС, СД, втекли, їх було чимало тут, в Іспанії. Але після перемоги союзників ставлення уряду Франко до нас різко змінилося. Франко сам тремтить за свою шкуру, і наші емігранти, не всі, звісно, виїхали до різних країн Латинської Америки... Сподіваюся, Фред, що ми ще побачимося з ними. Але так чи так, а сьогодні німецької розвідки не існує. І це в часи, коли між Росією і її колишніми союзниками вже починаються незгоди, які, треба сподіватися, переростуть у суперечки, ворогування, а там, дай бог, і в війну... Що для нас найцінніше сьогодні? Наш народ працьовитий і творчий Не мине й двох десятиліть, як ми загоїмо рани війни і наші міста стануть такими, якими були вони до війни. Наші жінки ніколи не скаржилися на безплідність. Не мине й двадцяти років, як ми матимемо повні контингенти призовників до армії. Але де ми будемо брати розвідників? Де, я вас питаю?
Фред з великою зацікавленістю слухав того, хто вчора ще був Кронне, сьогодні перетворився на Нунке, а завтра, можливо, прибере собі нове ім'я. Таким схвильованим він ще не бачив завжди спокійного і холодного оберста. А той, ніби підігріваючи власними аргументами самого себе, гаряче вів далі:
- Найцінніше, що ми повинні сьогодні зберегти, це кадри нашої могутньої і таємної армії. І коли вас затримали, я злякався. Ну, ясна річ, що Гольдрінга, як знавця Радянського Союзу, знавця російської мови, негайно завербують американці! І вирішив будь-що цьому завадити, якось зробити так, щоб ви опинилися в школі "лицарів благородного духу", начальником якої я є... Про цю школу розповім згодом, скажу лише одне: я її перетворю на осередок, де виховуватимуть і готуватимуть кадри майбутньої німецької розвідки. Мій план дістав цілковите схвалення тих керівників розвідки фатерлянду, які перебувають сьогодні в еміграції... Мені здається, що ваше перебування тут буде більш ніж корисно. Те, що для всіх ви покійник, що всі ваші знайомі, в тому числі і наречена, одержать повідомлення про страту Генріха фон Гольдрінга, - піде тільки на користь справі. Минуле вмерло в маленькому місті Австрії. Нове для вас народилося тут, в Іспанії, біля невеличкого міста Фігераса. Все зрозуміло для вас, колишнім офіцер німецької армії Генріх фон Гольдрінг, а нині Фред Шульц?
- Все. І спасибі за відвертість.
- На сьогодні досить. Будемо спати.
