Українська література » Пригодницькі книги » Бхомбол-ватажок - Кхогендронатх Митро

Бхомбол-ватажок - Кхогендронатх Митро

Читаємо онлайн Бхомбол-ватажок - Кхогендронатх Митро

Коли Бхомбол жив дома, він теж щоранку пив чай. Іноді до чаю давали смажений рис, іноді солодкі рисові коржики, часом джіліні.[38] Чай дома завжди був такий міцний, як тут, і городина така сама свіжа. І раптом Бхомбол уперше замислився над тим, чи п'ють уранці чай Харан, Шоруп, барабанщики, які були там, на святі, той служник, що прав біля колодязя… Чи їдять вони таку городину? Бхомбол знав: ні, не п'ють і не їдять. Здебільшого вони зовсім не снідають. Чому? Хіба їм не хочеться їсти? «Треба буде спитати когось, — подумав Бхомбол. — Тільки не дядька». Дядькові не сподобаються такі запитання. Досі він так і не сказав нічого з приводу його втечі. Та він не помине нагоди сказати. Запальна людина! Може, ще зачинить Бхомбола в «холодну» заміндара. Про цю «холодну» Бхомбол багато чув.

Бхомболові дуже кортіло побачити її, дужче, ніж дізнатися, хто що снідає. Він мріяв хоча з вулиці заглянути в «холодну». Хлопець чув, що перед «холодною», де найбільше припікає сонце, садовлять орендарів, котрі не внесли орендної плати, і б'ють бамбуковими палицями. Але тільки тих, хто заслуговує дуже суворої кари, приводять і садовлять у «холодну». Для цього треба бути принаймні розбійником. Розбійників б'ють нещадно. Ось коли його посадять туди, думав Бхомбол. він усе побачить на власні очі. Та питати він поки що нікого не буде: ще скажуть дядькові, а той неодмінно почне вичитувати Бхомболу нотацію. «Нащо тобі все це потрібно? — скаже він. — Краще б думав про своє навчання».

Навчання, навчання, навчання! Яка з нього користь? У них в Дургапурі на базарі є багатий крамар, який має великий склад джуту на станції. Цей крамар, як і інші власники складів, не вміє ні читати, ні писати. Бхомбол добре знав це — він учився в одній школі з його синами…

— Ти розлив чай! Пий як слід, — зробив Бхомболові зауваження дядько.

Зненацька біля порога кухні хтось захихикав. Бхомбол підвів голову і глянув на двері, йому здалося, що це сміявся «добродій Тхакур». Мабуть, з того, що Бхомболу зробили зауваження. Бхомбол хотів переконатися, що не помилився, але служник, не моргнувши оком, заходився наливати чай у мідний кухоль. Бхомбол так і не дізнався, з чого сміявся «добродій Тхакур».

Управитель на мить вийшов у спальню, а коли повернувся, то побачив, що Бхомбол ще не закінчив снідати.

— Ти що, і досі їси?! — вигукнув він. — Гляди, не лусни. Кінчай! І одягни чадор як слід. Нам треба йти на базар.

Він узяв із рук Харана люльку і почав зосереджено затягуватись.

Бхомбол довго не міг одягти чадор. Слизький шовк не тримався, і чадор спадав. Нарешті сяк-так одягши його, хлопець разом з дядьком пішов на базар.

Шорупа ніде не було видно. Замість нього їх супроводжував інший, незнайомий Бхомболу служник, одягнений у грубе дхоті, перехоплене в стані. У нього були великі, налиті кров'ю очі, а волосся стирчало врізнобіч.

Сонце світило по-осінньому. По небу повільно й ліниво пливли хмари, наче не хотіли заступати сонце.

Дядько рвучко розкрив парасольку, служник узяв її і пішов слідом, тримаючи парасольку над головою пана управителя. Бамбукову палицю він затис під пахвою.



«Іде, наче раджа», — подумав Бхомбол.

— Бого, — звернувся дядько до служника, — негайно ж іди до Коморді…

Виходить, чоловіка, який ішов з ними, звали Бога.

— Слухаю, ваша світлість, — відповів Бога хрипким голосом, — зараз іду. Але ж вам буде незручно без мене. Треба було вирушати на базар у паланкіні. Така спека…

Бхомбол уперше чув, щоб кому-небудь говорили «ваша світлість». В Дургапурі ніхто не називав його дядька «ваша світлість». На нього казали просто «пан Чакі» або «пан управитель».

— Обережно, ваша світлість, — звернувся раптом Бога до Бхомбола. — Тут можна вколоти ногу.

Почувши таке шанобливе звертання, Бхомбол справді відчув себе «світлістю». Та чи не кепкує з нього служник? Бхомбол непомітно глянув на нього, але на сухорлявому лиці Боги не було й сліду посмішки. Здається, він взагалі не любив жартів. Чи не тому його, чотирнадцятирічного хлопчину, назвали «ваша світлість», що на ньому шовковий чадор, а сам Бога чимчикує босоніж, з розкуйовдженим волоссям, в неохайному дхоті? Бхомбол уперше в житті відчув повагу до своєї особи і спробував триматися статечно, як, на його думку, і належало «світлості».

До контори було далеченько, а сонце добряче припікало. Обабіч дороги ріс колючий чагарник та касторові кущі. Тільки в одному місці виднілося кілька фінікових пальм і дерево манго.

Нарешті вони підійшли до просторого подвір'я перед конторою. Бхомбол поглянув навкруги. Праворуч стояли дві комори на рис. Біля стіни одної з них, зливаючись із жовтими квітками, причаївся в засідці великий волохатий кіт. Неподалік від комор, біля велетенського дерева нім, стояли два паланкіни з зеленими верхами.

Проходячи подвір'ям, Бхомбол уважно роздивлявся на всі боки, сподіваючись побачити «холодну», але так нічого й не помітив жахливого. Вікна й двері довгого будинку контори були зачинені. Тільки двері в погріб стояли трохи прочинені. Біля них лежав чорний пес і старанно вилизував свою шерсть. Бхомбол оглянув усе ще уважніше. Піднявшись сходами, в яких не вистачало цеглин, вони пройшли по цементовій підлозі веранди.

Подекуди на колонах і на перилах веранди видно було темні плями. Бхомбол збагнув, що це сліди спітнілих рук і спин тих, хто бував тут і довго стояв, прихилившись до колон і перил. Подекуди видно було плями вапна, наче хтось жував і спльовував бетель.

Де ж «холодна» і ті непокірні орендарі, котрі повинні були сидіти тут, на цьому великому подвір'ї, на сонці?

Двоє чоловіків з порожніми мішками й кошиками ішли їм назустріч. Побачивши пана управителя, вони звернули з дороги і промовили:

Відгуки про книгу Бхомбол-ватажок - Кхогендронатх Митро (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: