Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз

Упродовж кількох місяців плем’я блукало неподалік хатини Тарзана, і він більшу частину часу присвячував самоосвіті, а коли подорожував джунглями, то завжди тримав свого аркана напоготові, і не одна дрібна тварина потрапила в його зашморг.

Одного разу зашморг обхопив коротку шию вепра Хорти, дикий стрибок якого скинув Тарзана з низької гілки, на якій він лежав, чигаючи на здобич, і звідки кинув аркан.

Хижак з величезними іклами озирнувся на шум падіння і, побачивши легку здобич у вигляді молодої мавпи, пригнув голову і стрімголов кинувся на розгубленого хлопця.

На щастя, Тарзан не постраждав від падіння, бо по-котячому впав навкарачки і таким чином пом’якшив поштовх.

Він прожогом схопився на ноги і одним мавпячим стрибком опинився на низькій гілці в ту мить, коли вепр Хорта промчав під ним.

Таким чином Тарзан на власному досвіді пізнав, чого можна чекати і чого треба боятися, кидаючи аркан.

Він утратив свій мотузок, але зрозумів, що коли б з дерева його стягла Сабор, то наслідки події були б іншими і йому довелося б розлучитися з життям.

Пішло кілька днів на те, щоб ізсукати новий мотузок, і, коли, нарешті, він був готовий, хлопець вийшов на полювання і причаївся серед гущавини на товстезній гілці над добре втоптаною стежкою, що вела до водопою.

Під ним пройшло чимало дрібних тварин. Але його не цікавила така незначна здобич. Для досягнення своєї мети йому потрібна була велика тварина.

Нарешті з’явилась та, на кого чекав Тарзан. Розкішні м’язи вигравали під оксамитовою шкірою опасистої, лискучої левиці Сабор.

Подушечки її величезних лап м’яко й нечутно опускалися на вузьку стежку. Вона високо тримала голову, плавно та граційно вимахуючи довгим хвостом.

Сабор підходила дедалі ближче до того місця, де на гілляці причаївся Тарзан, тримаючи напоготові скручений кільцями мотузок.

Немов відлитий із бронзи, нерухомий, як смерть, сидів Тарзан. Сабор пройшла під ним. Вона зробила ще крок, другий, третій, і мотузок звився над нею.

Одну мить зашморг висів над її головою, наче довга змія, а потім, наступної миті, коли вона підвела голову, щоб дізнатися про причину свисту, що його створював аркан, зашморг обхопив її шию.

Різким рухом Тарзан міцно затягнув зашморг на оксамитовій шиї, а потім, попустивши мотузок, учепився обіруч за свою гілляку.

Сабор спіймалася.

Великим стрибком переляканий звір метнувся в джунглі, але Тарзан вирішив не втрачати другий мотузок так, як перший. Він був навчений досвідом. Левиця встигнула зробити лише половину другого стрибка, коли відчула, що зашморг перехопив їй горло: вона перевернулася в повітрі і важко гепнулася на спину. Тарзан міцно прив’язав кінець мотузка до стовбура великого дерева, на якому сидів.

Досі його план цілком вдавався, але коли він, ухопившись за мотузок, уперся в розгалуження двох товстенних гілляк, то переконався, що підтягнути до дерева могутнє тіло левиці, яка має сталеві м’язи та ще пручається і завиває, підтягнути і повісити ЇЇ — то вже інша справа.

Стара Сабор була неймовірно важка, і коли впиралась усіма своїми величезними лапами, ніхто, крім слона Тантора, неспроможний був зрушити її з місця.

Левиця повернулася на стежку, з якої їй було видно того, хто завдав їй такої нечуваної образи. З лютим виттям вона несподівано кинулася на нього високим стрибком, але коли величезне тіло вдарилось об гілку, на якій щойно сидів Тарзан, його там не виявилось.

Він уже сидів на іншій, кількома метрами вище від своєї полонянки. Якусь мить Сабор висіла на гілці, і Тарзан дражнив її та кидав сучки й гілки у її незахищену морду.

Звір зістрибнув на землю, і Тарзан швидко спустився нижче, щоб схопити аркан, але Сабор уже виявила тонкий мотузок, що стримував її, і перегризла його величезними зубами, перш ніж Тарзан встиг удруге натягнути ослаблий зашморг.

Тарзан був дуже засмучений. Його добре продуманий план звівся нанівець, і він, сидячи на гілляці, дражливо верещав і перекривлював левицю, що ревіла під ним.

Упродовж кількох годин Сабор походжала туди-сюди під деревом, чотири рази присідала і стрибком пробувала дістати кривдника, який витанцьовував над нею, але з таким самим успіхом вона могла б ловити вітер, який перешіптувався з верховіттями дерев.

Врешті ця забава втомила Тарзана: з прощальним викличним ревінням, поціливши стиглим плодом у вишкірену морду ворога, по якій він густо і глевко розмазався, Тарзан швидко помчав по верхів’ях дерев на висоті кільканадцяти метрів над землею і невдовзі опинився серед членів племені.

Він розповів їм подробиці пригоди, випнувши груди і так відчайдушно нахваляючись, що знітив навіть своїх найлютіших ворогів і змусив Калу плакати від гордощів та щастя.

Тарзан прожив без особливих пригод ще кілька років диким життям джунглів. Він змінився лише в тому, що виріс, порозумнішав і більше дізнався з книжок про дивовижні краї, що лежать десь за межами його прадавнього лісу. Життя ніколи не здавалося йому нудним або одноманітним. Можна було ловити рибу Пісах у численних струмках та мілких озерах. Крім того, повсякчас остерігатися Сабор та її лютих родичів. Постійна небезпека надавала гостроти кожній хвилині, проведеній на землі. Вороги часто полювали на нього, але частіше полював на них він, і хоча їхні хижі гострі кігті ніколи не торкнулись його, одначе бували моменти, коли важко було б просунути грубий листок між їхніми кігтями та його гладенькою шкірою.

Швидка була левиця Сабор, швидкі були Нума й Шіта, але Тарзан був справжньою блискавкою.

Зі слоном Тантором він заприятелював. Як? Не питайте. Але мешканці джунглів знають, що часто у місячні ночі Тарзан гуляв разом зі слоном Тантором, а коли шлях був вільний, Тарзан їхав, високо сидячи на могутній спині Тантора.

Усі інші мешканці джунглів були його ворогами, за винятком власного племені, де в нього тепер було чимало друзів.