Зброєносець Кашка - Владислав Крапівін
— От-от… — похмуро промовив Семен Васильович. — Про це я й кажу. Бачили? Йому, дармоїдові нещасному, навіть стрибнути як слід ліньки. Бо стріл у нього й без цієї вистачає. Три соснові колодки на стріли пустили? Паршивці…
— Три колодки, три колодки, три колодки… — басовито проспівав вожатий першого загону Сергій Привалов.
— Немає нічого смішного, Сергію Петровичу, — суворо й ображено сказала старша вожата Світлана. — Тут не опера, а педагогічна рада табору. Діти можуть покалічитися й дістати травм…
— Винуватий, Світлано Миколаївно, — озвався з кутка Сергій. — Більше не буду. Хоча повинен зауважити, що каліцтво й травми — не одне й те ж.
— Товариші, — докірливо сказала директор табору Ольга Іванівна. — Світлано, Сергію, не треба. Адже питання серйозне. Продовжуйте, Семене Васильовичу.
— А що тут продовжувати? Закінчувати треба. Наконечники на всіх стрілах, зверніть увагу, залізні, з жерсті. У вигляді конуса. З бляшанок робляться. Де вони бляшанки беруть, не збагну. А щодо дерева все ясно. Трьох колодок немає? Немає. А з кожної не менше сотні стріл повинно вийти. А то й дві. А ще обрізки дощок на це пішли…
Він зітхнув, шумно посовався на стільці й затих.
— Ольго Іванівно, у мене пропозиція. — Худа дівчина в окулярах піднесла руку. — Треба видати наказ, що стріляти з луків забороняється, а винним загрожує виключення. У своєму загоні я вже оголосила. Усно.
— Допомогло? — сумно запитала Ольга Петрівна.
— Ну… адже це усно. А якщо наказ за вашим підписом повісити на дошку оголошень…
— Не знаю, хто як, а я до цієї дошки й на сто кроків не підійду, — заявила Світлана. — її перетворили на щит для мішеней. Там уже висить, між іншим, один наказ — з доганою за самовільне купання. Здається, Юрію Земцову. У цьому наказі стирчать чотири стріли. Їх не забирають. По-моєму, навмисне… Я не розумію, Сергію, що тут смішного!
— Я серйозний, як надгробок.
— Надгробок скоро знадобиться мені. Від такого життя. Я зловила Ігоря Каткова, до речі, він з твого загону, і кажу: «Ви іншого заняття не могли знайти? Ви ж без очей залишитесь». А він хоч би що!
— Так? А що він сказав? — зацікавився Сергій.
— «Що, що»… Він відомий хуліган і базіка. Сам знаєш.
— Усе-таки, що відповів хуліган і базіка Катков?
— Як завжди, сказав дурницю: «Купатися нам не можна — кажуть, утопитесь. Загорати не можна — перегрієтесь. У ліс не можна — заблудитесь, на карусель не можна — запаморочитесь, стріляти також не можна… А дихати можна?» Нахаба! Сам з річки по дві години не вилазить!.. Ну, Ольго Іванівно, Сергій знову сміється!
— Справді, Сергію… — Ольга Іванівна похитала головою. У неї було повне, зовсім несуворе обличчя і розгублені очі. — Негаразд, Сергію. Адже це в твоєму загоні найбільше стрільців. Навіть дівчатка…
— Дев'ять хлопців і чотири дівчинки. І ще п'ятеро роблять луки, — уточнив Сергій.
— Блискучі показники, — уїдливо зауважила Світлана. — Твої методи роботи. От у Серафими, наприклад, чомусь жодного стрільця немає. Га?
— Ну, вони ще мальки, — ласкаво сказала Серафима. — Ще не навчилися. Навчаться…
— Ти завжди заступаєшся за Привалова!
Сергій підвівся.
— Справа ясна, — сказав він. — Хвиля є хвиля. Стихія. Відбирати луки марно. Спалювати стріли — теж. Стихію не зупинити. Вихід один: скерувати її в безпечне русло.
— Сергію, рідненький, скеруй! — з надією вигукнула Ольга Іванівна. — Я тебе потім за це на два дні в місто відпущу!
— Потрібно двадцять наметів, — сказав Сергій.
— Будуть намети! Одинадцять є, решту у «Веселих іскринок» попросимо. А ще що треба?
— Аркуш ватманського паперу.
— І все?!
— І ще цілковиту повноту влади.
О сьомій годині вечора на дверях їдальні з'явився аркуш в великими червоними літерами:
ВЕЛИКИЙ
І
НЕПЕРЕМОЖНИЙ
Лицарський орден стрільців з лука
ОГОЛОШУЄ
§ 1
Для безпеки населення всі стрілецькі тренування переносяться у великий яр.
§ 2
Призначаються загальні стрілецькі змагання. Переможці братимуть участь у грандіозному лицарському турнірі.
§ 3
Кожен, хто насмілиться випустити стрілу на території табору, буде оголошений поза законом, позбавлений зброї і негайно вигнаний з славних рядів ордену.
§ 4
Запис до
ВЕЛИКОГО І НЕПЕРЕМОЖНОГО ЛИЦАРСЬКОГО ОРДЕНУ
в піонерській кімнаті.
Примітка: Турнір відбудеться через два дні.
Аркуш був приштрикнутий до дверей чорною важкою стрілою.
Розділ другий— Работорговець ти, Новосьолов, — сказав Сергій.
— Я?!
— Саме ти. Найсправжнісінький.
— Чудово. Дякую.
Володя відкинув ногою шишку, що потрапила під ноги, відійшов убік, сів під сосною і почав думати про несправедливість.
Нібито він не гірший за інших. Протягом цих двох днів усі переконалися, що стріляє він як слід. Ну добре, цим вихвалятися нічого: кожен стріляє, як може. Але ж він не тільки стріли пускав, а і мішені малював для змагань, і оленя з фанери допомагав випилювати, дистанції розмічав у яру. Ніяких спасибі йому за це не треба, але хоч зброєносця могли б дати кращого?
Це Сергій придумав, що в
