Полонені Білої пустелі - Фарлі Моует

височіли великі саморобні крісла, оббиті шкурами чорних ведмедів. На полицях уздовж брусованих стін розмістилися рушниці, велика колекція індіянських з дерева вирізьблених статуеток, а також зачитані книжки Енгусової бібліотеки. На підлозі, настеленій обаполами, лежало з півдесятка м'яких оленячих шкур, вичинених індіянським способом, — вони правили за килими.

Другу кімнату — маленьку кухню — відділяла від першої збита з колод перегородка, і за тією перегородкою Енгус готував прості, але ситні страви, що їх полюбляють мешканці півночі.

Хоч від цивілізованого світу їхню хатину відокремлювали чотириста миль, а від найближчої оселі білої людини — двісті, Джеймі не почував себе тут самотнім. Миль за двадцять од них стояли табором індіяни лісового племені крі. Між цими гарними, дужими людьми й Енгусом Макнейром давно виникла міцна дружба, і Джеймі незабаром також заприязнився з ними. Альфонс Мівасін, ватажок племені крі, був надійним супутником Енгуса в незліченних мисливських походах, отже не дивно, що Альфонсів син Авасін став побратимом Джеймі.

Зовні Авасін був повна протилежність Джеймі — худий, як тріска, довге чорне волосся мало не до плечей і чорні очі, в яких спалахували веселі вогники, коли хлопець усміхався — а усміхався він дуже часто. Авасін провчився три роки в школі для індіянських дітей у далекому Пелікан-Нерроузі і говорив та читав по-англійському не гірше, либонь, за міського хлопця. Але решту життя свого він провів у самому серці північних лісів і назавжди зріднився з дикою і суворою природою.

Джеймі й Авасін відразу ж потоваришували, і юний індіянин узяв на себе роль учителя. Джеймі виявився здібним учнем — незабаром він уже вмів орудувати веслом і правити собачим запрягом. До того ж він став влучним стрільцем і навчався ловити звіра капканами, так що невдовзі заробив собі на власну рушницю двадцять другого калібру. А головне, завдяки своїм учителям Авасіну й Енгусу Макнейру Джеймі перейнявся могутнім почуттям любові до життя, особливо притаманним тим, хто живе в лісах далекої півночі.

Так, минулий рік був повний подій та пригод, і Джеймі заново переживав їх у своїй уяві, зв'язуючи сирицею купу ондатрових шкурок. Нараз він звів очі: з-поза берегового закруту випливло легке кедрове каное.

На носі човна сидів, вітально вимахуючи веслом, Авасін. А на кормі флегматично посмоктував свою стару люльку Альфонс, спроквола занурюючи весло з крижану озерну воду.

2. Табір індіян крі

Альфонс і Авасін були часті гості в хатині Макнейра, але цього ранку їх привела сюди особлива причина. Альфонс давно підозрівав, що найближчий скупник хутра, факторія якого стояла за двісті миль на південь звідси, обдурює мисливців крі. Він поділився своїми сумнівами з Енгусом, і той запропонував ватажкові вирушити вдвох у довгу подорож до Те-Паса, де хутра скуповували за твердими цінами. Порадившись з мисливцями свого племені, Альфонс вирішив пристати на Енгусову дружню пропозицію.

Рішення ватажка вносило зміни в попередні Енгусові плани. Він збирався був узяти з собою на південь Джеймі, але навіть його велике вантажне каное не могло б умістити всієї здобичі індіян, а також двох чоловіків і хлопця. Отже, було домовлено, що до повернення чоловіків, тобто протягом шести-восьми тижнів, Джеймі житиме з Альфонсовою родиною в таборі крі на березі поблизького озера Танаут.

— Шкода, що я не можу взяти тебе з собою. Ти вже, будь ласка, не журись, — сказав Енгус.

Джеймі рішуче захитав головою.

— А я й не збираюся! Ми з Авасіном тут нудьгувати не будемо.

Енгус у душі зрадів, що Джеймі воліє залишитися в лісі й не виявляє туги за принадами цивілізації.

— Молодець! — сказав він. — Ну, а я вже про тебе не забуду, коли ходитиму по крамницях в Те-Пасі. Обіцяю привезти тобі новісіньку рушницю, щоб почував ти себе в лісі справжнім мисливцем. А тим часом можеш ходити на лови з моєю дубельтівкою тридцятого калібру.

Джеймі аж плечі розпростав з гордості, бо дозвіл полювати з рушницею такого калібру означав, що Енгус уже вважає його за майже дорослого чоловіка.

— Я за тебе, звісно, не хвилююся, — вів далі Енгус, — але затям собі одну річ. Авасін знає північ краще, ніж знатимеш ти, навіть коли проживеш тут усе життя. Тим-то командувати буде він, і якщо ти забудеш про це, то, повернувшись, я тобі про це нагадаю — і не чим-небудь, а лопаттю весла!

Авасін одразу ж скористався з свого привілею.

— Авжеж! — вигукнув він. — Я — командир. А тому іди-но до нашого каное й чисть рибу, яку ми привезли на вечерю!

— Отакої! — обурився Джеймі. — Дядько зовсім не про таке казав! Хто останній добіжить до каное, той і чиститиме рибу!

Хлопці кинулися наввипередки до озера, зіткнулися коло човна, зчепились і впали, борюкаючись, на землю.

Альфонс з усмішкою спостерігав їх.

— Коли цуценя й лисеня бавляться разом, боги радіють, — сказав він. — Авжеж, нам нема чого непокоїтися за них. В усякому разі, мій брат Соломон не спускатиме з них ока, а жінка дбатиме про те, щоб їм нічого не бракувало.

Через три дні велике каное відчалило від берега озера Танаут, до бортів навантажене паками хутра. Авасін і Джеймі разом з чоловіками й жінками табору крі дивилися йому вслід, аж доки воно зникло з очей. Потім вони повернулися тінистим схилом до табору — кільканадцяти брусованих хатин, що примостилися край темно-зеленого лісу.

Джеймі сподівався, що все літо вони з Авасіном будуть рибалити, полювати й ходити в лісові походи, але незабаром він переконався, що розпорядок його життя залежить од волі інших людей. Мері Мівасін, Альфонсова огрядна й життєрадісна дружина, з ранку й до вечора не давала хлопцям перепочинку. То треба було витягати риболовні сіті, то збирати хмиз, то годувати собак. Десятки подібних дрібних доручень забирали цілий день.

Мері ж віддячувала хлопцям тим, що частувала їх гарячими коржами з вівсяного борошна й порошка, замішаних з цукром