Рушниці Авалона - Роджер Желязни

— Ходімо зі мною, — сказав він і, повернувшись, попрямував до намету. Ми пішли слідом, залишивши сідельні сумки на землі.

Він відпустив поглядом двох офіцерів, зупинився перед входом, пропустив нас уперед і зачинив за собою полог. Я побачив похідну постіль, маленький стіл, лавки, скриньку. На столі горіла масляна лампа, лежали карти місцевості, стояли пляшка вина і кілька кухлів. На скриньці горіла ще одна лампа.

Чоловік стиснув мені руку і знову посміхнувся.

— Корвін, — сказав він. — Все ще живий.

— Бенедикт. — Я посміхнувся у відповідь. — І теж не мертвий. Скільки води утекло!

— Так. Хто твій друг?

— Його звуть Ганелон.

— Ганелон, — повторив Бенедикт, киваючи, а потім підійшов до столу і налив три кухлі вина. — Твоє здоров'я, брат!

— Твоє здоров'я!

Ми випили.

— Сідайте, — сказав він, вказуючи на найближчу лавку. — Вітаю вас у Авалоні.

— Спасибі… Протектор.

Він поморщився.

— Цей титул заслужений. Цікаво, чи міг колишній їх правитель похвалитися тим же самим?

— Повір мені, міг. Але тільки в іншому Авалоні.

Бенедикт знизав плечима.

— Природно. І досить про це! Де ти був? Що робив? Чого прийшов? Розкажи про себе. Ми так давно не бачилися.

Я кивнув.

На моє нещастя фамільний етикет (не кажучи про розстановку сил) вимагав, щоб я першим відповів на всі його питання. Він був старший за мене, і я втрутився — нехай по незнанню — у сферу його діяльності. Не можу сказати, що мені не хотілося бути шанобливим: Бенедикт був одним з небагатьох, хто мені подобався і кого я поважав. Але ми дійсно занадто давно не бачилися, і мені не терпілося розпитати його, щоб вивідати всі цікавлячі мене подробиці.

До того ж я не знав, як вести розмову. Мені було невідомо, кому Бенедикт симпатизує, на чиєму боці знаходиться. Я не розумів, чому він не живе в Амбері, і боявся опинитися в незручному становищі, зморозивши якусь дурницю. Розмовляючи з ним, мені доведеться бути гранично обережним, поки я не з'ясую, що до чого.

— Не знаєш, з чого почати? — Запитав він, уважно вивчаючи моє лице. — Мені байдуже, під яким соусом ти себе подаси.

— Не в цьому справа. Мені важко… А, добре. Почну з самого початку. — Я зробив ковток вина. — Так простіше, хоча все, що зі мною сталося, я згадав порівняно недавно.

— Минуло всього кілька років після битви з Місячними вершниками Генеша, коли ти відбув у невідомому напрямку, а у нас з Еріком вже виникла перша велика сварка, — почав я свою розповідь. — Сам розумієш, суперечка йшла про спадщину. Батько, як завжди, погрожував, що зречеться престолу, але відмовлявся назвати свого наступника. Природно, всі ми тільки й говорили про те, хто з нас є законнонародженим, а хто ні. Звичайно, і ти, і Ерік старший за мене, але в той час, як Файла, наша з Еріком мати, стала дружиною Оберона після смерті Клімнеї, вона…

— Досить! — Вигукнув Бенедикт, вдаривши по столу кулаком з такою силою, що дерев'яна дошка тріснула. Лампа підстрибнула, але якимось дивом не перевернулася. Полог негайно відкинувся, і в намет заглянув на смерть переляканий стражник. Бенедикт кинув на нього один лише погляд, і стражника як вітром здуло. — Я не бажаю слухати, хто з нас негідник. Це непристойно. Вічні сварки в нашій сім'ї стали однією з причин, через які я сховався і живу тут. Будь ласка, продовжуй, але без посилань на родовід.

— Гм-мм… Так, — сказав я, злегка ошелешений. — Отже, як я вже говорив, ми з Еріком крупно посварилися. І справа не обмежилася одними словами.

— Дуель?

— О, ми не стали дотримуватися формальностей. Просто прийшли до висновку, що ми один одному заважаємо, і одночасно вихопили шпаги з піхов. Билися ми довго, і врешті-решт Еріку вдалося взяти верх. Забігаючи вперед, повинен тобі сказати, що все це я згадав не далі як п'ять років тому.

Бенедикт кивнув, ніби знав, про що йде мова.

— Я можу тільки припускати, що сталося після того, як я втратив свідомість, — продовжував я. — Ерік не став мене вбивати. Отямився я на Відображенні Земля в місті Лондоні. Всюди лютувала чума, і я, природно, заразився, а одужавши, втратив уявлення про те, хто я такий і де я знаходжуся. У мене начисто відбило пам'ять. Я жив на Землі багато століть, воював, навчався в університетах, говорив з мудрецями, консультувався з видатними лікарями, але так і не знайшов ключа до свого минулого. Мені було цілком очевидно, що я не схожий на інших людей, і я здійснював героїчні зусилля, щоб цей факт не став загальновідомий. Мене дратувало, що я можу домогтися всього, чого захочу, крім одного — повернути собі пам'ять.

Йшли роки, почуття ностальгії оволодівало мною все сильніше і сильніше. Потім в результаті автомобільної катастрофи я отримав шок, і у мене з'явилися уривчасті спогади про минуле життя. Це сталося приблизно п'ять років тому. Іронія долі: у мене є вагомі підстави припускати, що аварію підстроїв Ерік. І з самого початку мого заслання Флора жила на Землі, не упускаючи мене з виду.

Повернемося до нашого поєдинку. Ерік, напевно, утримав руку в останній момент, не бажаючи, щоб його звинуватили в братовбивстві. Тому він вислав мене на Відображення Земля, не сумніваючись, що я там загину. Таким чином, він завжди міг сказати, що ми посварилися і що в пориві гніву я вирішив піти з Амбера з якихось своїх причин. У той день ми полювали в Арденському лісі і були там одні.

— Мені це здається дивним, — зауважив Бенедикт. — Ваші відносини ні для кого не були таємницею, і раптом ви відправляєтеся на полювання удвох.

Я зробив ковток вина і посміхнувся.

— Може, я спрощую. Напевно, мені теж хотілося залишитися з Еріком наодинці.

— Зрозуміло, значить, не виключено, що ролі ваші могли помінятися.

— Важко сказати. Мені здається, особисто я ніколи не зайшов би так далеко. Але ж я кажу, виходячи зі свого сьогоднішнього досвіду. А як тоді? Можливо, і я вчинив би так само, як він. Стверджувати не можу, але це було можливо.

Бенедикт знову кивнув, і я відчув, що його гнів змінився подивом.

— Як ти розумієш, я не збираюся виправдовуватися або пояснювати мотиви своїх вчинків, — продовжував я. — Якщо мої припущення вірні, Ерік, розчарований тим, що я залишився живий, вирішив не спускати мене з очей. Цю місію він поклав на Флору. Потім, наскільки я зрозумів, батько відрікся він престолу і зник, а питання про