Безумці - Олександр Ашотович Насібов

— А їх кілька?

— Мабуть, є і другий шлях.

— Який саме?

— Хірургічне втручання в діяльність людського мозку. Було б занадто довго пояснювати подробиці, та вас вони й не цікавлять. А ідея така: якщо хірургічний інструмент в змозі впливати на хворий мозок, то в принципі він же здатний розв'язати завдання й прямо протилежне.

— Тобто вплинути на якість центра здорового мозку?

— Так, саме так, — Абст понизив голос. — Можу сказати: експерименти вже розпочато, і вони підбадьорюють. Але бракує матеріалу. Надсилають мало і не завжди те, що годиться. Мені потрібні здорові люди, сповнені енергії, сил. А я одержую табірників, що ледве тягнуть ноги.

— Тепер зрозуміло, чому на озері ти розпочав розмову про чеських водолазів.

Абст кивнув.

— Зачекай. Скоро матимеш скільки завгодно матеріалу: війна не за горами.

— Я покладаю великі надії на полонених!

— Потерпи, — повторив Кан і додав: — Ану, принеси папку з Бретмюллеровими свідченнями. Цей диявольський грот у надрах скелі не дає мені спокою!..

Холод привів Карцова до пам'яті. Тягар стискав груди. Гострий біль пронизував вуха. Задихаючись, він трохи роззявив рота, і в горло ринула солона вода.

Він шалено запрацював руками. Швидше, швидше! Відчуваючи, що легені можуть лопнути від напруження, вже охоплений конвульсіями задухи, він з останніх сил поривався наверх.

Навколо світлішало. Ось уже зовсім поряд сліпуче біла неспокійна плівка — водяна поверхня. Ще мить, і, приголомшений свіжим повітрям, вітром, рокотом моря, Карцов загойдався на хвилях, відпльовуючись і ледве переборюючи нудоту.

Отямившись, він оглянув збурене вітром море. Корабля не було. Тільки вдалині, на високому гребені хвилі, майнула розтрощена шлюпка. Майнула і зникла.

Щось примусило його обернутися. Розпліскуючи хвилі, спливав німецький підводний човен. Так, німецький — він це зразу визначив по характерному силуету рубки.

Не зводячи з нього очей, Карцов кілька разів глибоко вдихнув повітря, пірнув і поплив під водою.

Мокрий одяг сковував рухи. На мить виринув, дихнув, знову пішов під воду і скинув спершу кітель, потім черевики і штани.

Коли Карцов з'явився на поверхні втретє, до вороного судна було метрів сто. Човен розвертався прямо на нього.

Човен закінчив маневр, і під його штевнем[21] закипів бурун. Тоді Карцов нирнув і поплив назустріч, розраховуючи, що човен пройде зверху, а він, опинившись у нього за кормою, загубиться серед хвиль. Берег був недалеко, миль за п'ять. Він не мав сумніву, що дістанеться до суходолу. Тільки б не помітили!

Сталося інакше. Спливши, він побачив: човен із застопореними двигунами гойдається поблизу і на воду спускають надувну шлюпку.

Карцов хотів було знову піти під воду, та раптом зрозумів: даремно, йому не врятуватися — що б він не зробив, його доженуть.

Ось у шлюпку, яка гойдалася на хвилях, важко стрибнув матрос. Інший, нахилившись з палуби, дав йому автомат, а потім і сам плигнув до товариша. Шлюпка відчалила.

Карцов ждав. Дивився на німців не рухаючись, тільки трохи ворушив долонями, щоб триматися на плаву.

Кілька хвилин тому відбувся бій, короткий і запеклий. З туману, що на світанку огорнув і небо і море, несподівано вискочив ворожий тральщик. Німці розгубилися, моряки радянського сторожовика теж. Після секундної затримки повз Карцова пробіг комендор. Розвернувши носову гармату, він пальнув у ворога. Снаряд, мабуть, влучив у боєзапас — сліпучий спалах сховав німецький тральщик, а вибухова хвиля так жбурнула радянський корабель, що той ліг на борт.

Останній, кого бачив Карцов на палубі свого сторожовика, це боцман: перекошений од зойку рот, рука з розчепіреними пальцями показувала в море. Боцман раніше за інших помітив торпеду, але все-таки запізно…

А шлюпка тим часом наближалася. Матрос, що сидів на веслах, щохвилини озирався. Інший готував кидальний кінець. Обидва були в жовтих клейончатих куртках і рятувальних жилетах, обидва в темних пілотках.

Востаннє Карцов оглянув стрімкі білясті хвилі, смуги туману під сизим небом, коротким зусиллям виштовхнув повітря з легень і — пірнув…

Над головою Карцова механізми і стягнені в пучки труби. Перегородки злегка тремтять. Койка, на якій лежить Карцов, теж тремтить. Він в утробі німецького підводного човна, котрий пливе невідомо куди.

Вартує його той самий матрос, що сидів на веслах у гумовій шлюпці. Це ширококостий худорлявий чоловік, з довгастого лиця якого не сходив вираз заклопотаності. Від цього матроса Карцов довідався про подробиці свого полону. На човні гадали, що він з німецького тральщика, тому й старалися. Довгообразий стрибнув за ним, наздогнав на глибині вже непритомного.

Відкачували Карцова довго. Як же розчарувалися підводники, коли він назвав себе! Не хотіли вірити. Адже він чудово розмовляє німецькою мовою. До того ж у нього на руці татуїровка «Ганс». Так звали шкільного друга Карцова. Здається, у п'ятому класі, начитавшись Густава Емара, вони вирішили стати побратимами. Вигадали спеціальний ритуал. Голки й туш знайшлися у знайомого човняра в порту. І ось Карцов виколов Гансові «Кирило», а той йому — своє ім'я по-німецьки.

Певно, Карцов схибив, не спробувавши скористатися з помилки фашистів. Опритомнівши, він хотів порозкидати тих,