Рушниці Авалона - Роджер Желязни

Єдиний дракон, який нам зустрівся, був каліка на обидві ноги. При нашому наближенні він швидко зашкутильгав в сторону, пихкаючи, сопучи й мнучи маргаритки. Птахи з яскравим оперенням летіли подібно до стріл долі, вказуючи нам шлях, а кришталеві голоси озер відгукувалися луною, коли ми проїжджали мимо. Я голосно заспівав, і через деякий час Ганелон став підспівувати. Пішов другий день нашої подорожі, і небо, земля і вітер говорили мені, що Авалон вже близько.

Ми розбили табір біля глухого лісового озера, коли сонце сіло за гору, а день згасав. Ганелон взявся розпаковувати сідельні сумки, а я вирішив викупатися. Вода була холодною, освіжаючою, і я довший час плескався, не бажаючи виходити на берег.

Потім мені здалося, що я чую якісь крики, і хоч мені не було діла до того, що відбувається в цьому загадковому лісі, я швидко вийшов з води, одягнувся і поспішив до табору.

По дорозі я знову почув крик і благання про пощаду. Підійшовши ближче, я зрозумів, що в таборі розмовляли.

Я вийшов на невелику галявину. Сідельні сумки були розібрані, багаття складене, але не розпалене.

Ганелон сидів навпочіпки біля високого дуба. На дубі висів світловолосий худорлявий хлопчина. Я відзначив собі на майбутнє, що дуже важко сказати щось про людину або отримати чітке уявлення про риси його обличчя, коли він висить догори ногами в декількох футах над землею.

Руки його були зв'язані ззаду, і він висів на міцній гілляці, піднятий мотузкою за праву щиколотку.

Він відповідав на запитання Ганелона швидкими короткими фразами, обличчя його було мокрим від поту, а з рота текли слюні. Він розгойдувався то взад, то вперед, на щоці його проступила червона пляма від ляпаса, а на сорочці ще не засохли крапельки крові.

Я вирішив не втручатися і зупинився неподалік. Ганелон ніколи не став би мучити хлопчиська без особливої на те причини, і тому жалість до нього не переповнювала мого серця. Я не схвалював подібних методів допиту, але не сумнівався, що отримана інформація буде представляти інтерес. До того ж мені хотілося зрозуміти, навіщо й чому Ганелон вчинив подібним чином, адже, що не кажи, зараз він став моїм соратником. А кілька зайвих хвилин головою вниз не можуть заподіяти хлопчині особливої шкоди…

Коли тіло перестало розгойдуватися, Ганелон підштовхнув його вістрям шпаги. На грудях з'явилася чергова червона пляма, а хлопчина закричав. Він був дуже молодий. Ганелон витягнув шпагу, тримаючи її в декількох дюймах від горла своєї жертви, відсмикнув клинок в самий останній момент і вишкірився, коли хлопчисько вивернувся, як вуж, і заблагав.

— Будь ласка, не треба!

— Говори! — Суворо наказав Ганелон. — Говори, що було далі!

— Я все сказав! Я більше нічого не знаю!

— Чому?

— Вони промчали мимо!

— І ти не помчав услід?

— У мене не було коня.

— Чому ти не пішов пішки?

— Мене контузило!

— Контузило! Ти просто дезертирував. Ти — боягуз!

— Ні! — Вигукнув хлопчина.

Ганелон знову підніс шпагу до його горла і знову відсмикнув клинок в самий останній момент.

— Так! — Заволав хлопчисько. — Я злякався!

— І втік?

— Так! Я побіг в інший бік і сховався в лісі!

— І ти не знаєш, чим все закінчилося?

— Ні!

— Ти брешеш!

Ганелон підняв шпагу.

— Я клянусь! — Вигукнув хлопчина. — Будь ласка…

Я вирішив втрутитися і зробив крок уперед.

— Ганелон, — сказав я.

Він глянув на мене, посміхнувся і опустив шпагу. Хлопчисько подивився на мене благальними очима.

— Хто він такий? — Запитав я.

— Ха! — Відповів Ганелон і вдарив свою жертву шпагою плазом по вельми інтимному місцю, із задоволенням слухаючи черговий крик. — Злодій, дезертир і бреше прекумедно!

— Що ж, Відв'яжіть його. Я теж хочу послухати.

Ганелон повернувся, змахнув шпагою і одним ударом перерубав мотузку. Хлопчисько впав на землю і почав ридати.

— Я спіймав його, коли він крав їжу з сідельних сумок, і вирішив допитати, щоб довідатися, де ми з вами знаходимося, — сказав Ганелон. — виявляється він прямісінько з Авалона. Втік звідти так, що п'яти виблискували.

— Чому?

— Його взяли в солдати. Два дні тому, під час битви, він злякався і дезертирував.

Хлопчисько спробував було заперечити, і Ганелон пнув його носком чобота.

— Мовчати! Зараз говорю я, і кажу те, що ти сам мені розповів!

Колишній солдат відповз убік, як краб, і дивився на мене розширеними від жаху очима.

— Що за битва? — Запитав я. — Хто з ким бився?

Ганелон понуро посміхнувся.

— Ви почуєте історію, вам знайому. Авалон кинув всі свої сили в бій з армією надприродних істот, які довгі роки розоряли країну.

— Он як? — Я подивився на хлопчика, і він опустив голову, але я встиг помітити, що обличчя його скривилося від страху.

— … Жінки, — говорив Ганелон. — Прекрасні і неприступні фурії. Озброєні до зубів і одягнені в обладунки. З довгим світлим волоссям і крижаним поглядом. Верхи на білих вогнедишних скакунах, які харчуються людською плоттю, вони виїжджають з печер, що утворилися кілька років назад після землетрусу. Здійснюють набіги по ночах, беруть у полон молодих чоловіків і вбивають всіх інших. Аж надто ця картина нагадує мені Чорний Круг та його хранителів.

— Але після смерті рогатого багато хранителів залишилися живими, — заперечив я. — І жоден з них не здався мені позбавленим душі. Швидше я б сказав, що вони частково втратили пам'ять. Мені незрозуміло тільки, чому авалонці не завалили камінням всі виходи з печер.

— Вони намагалися це зробити, але безуспішно. Завали таємничо зникали, а жінок ставало все більше і більше.

Я подивився на хлопчину, і він кивнув на знак згоди. Обличчя його було попелясто-сірим.

— Загони генерала, якого тут називають протектором, — продовжував Ганелон, — все частіше вступали в бій з цими відьмами, а сам він провів ніч з їх предводителькою, Лінтрою, чи то розважаючись, чи намагаючись укласти перемир'я. Однак все залишилося як і раніше. Після їх зустрічі набіги поновилися, і тоді протектор вирішив атакувати всіма силами в надії раз і назавжди позбавити країну від нечисті. А цей, — Ганелон вказав на хлопчину вістрям шпаги, — втік з поля бою, і тепер ми не знаємо, чим закінчився бій.

— Це правда? — Запитав я дезертира, який дивився на шпагу, як зачарований. Здригнувшись, він на мить зустрівся зі мною очима і повільно кивнув.

— Цікаво, — сказав я, звертаючись до Ганелона. — Схоже, перед ними стоїть завдання, яке ми зовсім недавно вирішили. Шкода, звичайно, що результат битви не відомий.

Ганелон