Рушниці Авалона - Роджер Желязни
На верхньому майданчику сходів я зупинився перед важкими дерев'яними дверима, замкненими зсередини на засув. Я відступив на крок, вдарив ногою що було сил, і двері звалилася з гучним тріском.
Він стояв біля вікна, чоловік, одягнений в легкі обладунки, з цапиною головою на широченних плечах.
Я переступив через поріг.
Коли двері впали, він повернувся і тепер дивився на мене в упор, намагаючись зазирнути в очі крізь проріз шолома.
— Смертний, ти зайшов надто далеко, — сказав він. — Адже ти смертний?
— Запитай у Страйгалдвіра, — відповів я.
— Ти той, хто вбив його, — безпристрасно вимовив він. — Скажи, він впізнав тебе?
— Можливо.
На сходах почулися кроки, і я швидко відступив вліво. В кімнату увірвався Ганелон.
— Стій! — Крикнув я.
Він здригнувся, зупинився як укопаний і повільно повернувся до мене.
— Це — перевертень. Хто він такий?
— Гріх, який я зробив, бо прокляв те, що любив усім серцем. Відійди убік і не заважай. Він мій.
— Я не заважатиму. — Ганелон залишився стояти на місці.
— Ти сказав правду? — Запитав рогатий.
— Зараз дізнаєшся, — відповів я і кинувся на нього.
Але він не схрестив зі мною шпаги. Його вчинок назвав би дурістю будь-хто, навіть самий невмілий фехтувальник.
Він кинув у мене свою шпагу, яка зблиснула, відбивши світло блискавки. Коли вона ще летіла по повітрю, гримнув грім. За вікном розбушувалася буря.
Я зробив легкий рух Грейсвандір, немов парируючи простий випад. Шпага встромилась в підлогу і тут же спалахнула яскравим полум'ям. За вікном знову блиснула блискавка.
Засліплений, я забарився, і в цю мить перевертень кинувся на мене. Він притиснув мої руки до боків; роги вдарили мене по забралу шолома раз, інший…
Потім я напружив м'язи, і захоплення почало слабшати. Я кинув Грейсвандір, рвонувся, вивільнився від залізних обіймів, і в цей момент очі наші зустрілися.
— Повелитель Амбера, чому ти вбиваєш нас? — Запитав він. — Адже це ти відкрив нам шлях.
— Я шкодую про свій безрозсудний вчинок і сподіваюся виправити помилку.
— Надто пізно. До того ж хіба звідси треба починати?
І знову вдарив мене рогами. Реакція у нього була просто фантастичною. Я не встиг захиститися і відлетів до стіни.
А потім він підняв руку, зробив знак, і раптово я побачив придворних Хаосу на марші — видінні, від якого волосся дибки встало на моїй голові і холодом скувало душу. Що я накоїв?
— … От бачиш? — Говорив перевертень. — Ти відкрив шлях. Так допоможи нам зараз, і ми повернемо тобі те, що ти вважаєш своїм по праву.
Якусь мить я вагався. Можливо, він виконає свою обіцянку, якщо я допоможу. А далі що? Мені доведеться весь час бути напоготові. Союзники на короткий час, ми будемо раді перегризти один одному горлянки, як тільки кожен доб'ється свого… І все ж якщо в моїх руках виявиться вічний місто…
— Отже, домовились? — Запитав різкий бекаючий голос.
Я подумав про Відображення і про відображення Відображень…
Не кваплячись, розстебнув застібки шолома…
… І жбурнув його в перевертня, який, здавалося не сумнівався у моїй злагоді. По-моєму, Ганелон в цю хвилину ступив уперед.
Я стрімко кинувся на рогатого і притиснув його до протилежної стіни.
— Ні! — Сказав я.
Його руки, схожі на людські, зімкнулися на моїй шиї в ту ж саму секунду, коли я здавив йому горло. Стиснувши пальці, я різко перекрутив долоні. Думаю, він зробив те ж саме.
Я почув хрускіт — так ламається суха хворостина. Пам'ятаю, мені стало цікаво, чия шия зламана. Моя боліла щосили.
Я відкрив очі і побачив небо. Я лежав на ковдрі, а ковдра лежало на землі.
— Боюся, що він залишиться жити, — сказав голос, і, повільно повернувши голову, я побачив Ганелона.
Він сидів на краєчку ковдри поруч з Лорен.
— Як справи? — Запитав я.
— Ми перемогли. Ви дотримали слова. Коли загинув перевертень, хранителі впали без свідомості, а тварини і інша нечисть згоріли.
— Добре.
— А я сиджу і розмірковую, чому я перестав вас ненавидіти.
— І до якого висновку прийшов ти?
— Важко сказати. Можливо тому, що ми дуже схожі один на одного. Хоча ні… Не знаю.
Я посміхнувся Лорен.
— Твої пророкування не збулися. Битва закінчилася, а ти ще жива.
— Смерті дано хід. — Вона не відповіла на посмішку.
— Що ти маєш на увазі?
— У пам'яті людей живі розповіді про те, як король Корвін стратив мого діда — спочатку публічно побив батогами, а потім четвертував — за те, що він повстав проти його тиранії.
— Я тут ні причому. Це було одне з моїх Відображень.
Лорен похитала головою.
— Корвін з Амбера, я така, яка є. — І з цими словами вона встала, повернулася і пішла.
— Ви так і не відповіли, ким був перевертень, — нагадав мені Ганелон, не звертаючи на її відхід ані найменшої уваги.
— Слугою Хаосу. Проклявши Амбер, я відчинив двері в реальний світ темним силам. Користуючись наданою можливістю, вони намагаються захопити всі Відображення і поступово дістатися до Амбера, слідуючи по шляху найменшого опору. Таким чином на Лорені з'явився Чорний Круг. Але я його знищив, так що можеш спати спокійно. Я закрив їм шлях на це Відображення.
— І ви за цим сюди прийшли?
— Ні. Чесно кажучи, я йшов в Авалон, коли побачив Ланса. Не міг же я кинути його в біді. А потім мені довелося розсьорбувати кашу, яку я сам заварив.
— Авалон? Значить, ви збрехали, що він зруйнований?
Я похитав головою.
Ні. Наш Авалон упав, але на Відображеннях напевно існує інший, схожий на нього.
— Візьміть мене з собою!
— Ти збожеволів!
— Хочу хоч одним оком поглянути на ті місця, де народився і виріс, чого б це не вартувало.
— Я не збираюся там залишатися. Мені необхідно потрапити в Авалон, щоб роздобути собі рожевий порошок для чищення ювелірних виробів. Одного разу я зовсім випадково підпалив його в Амбері. Стався вибух. Я використаю цей порошок, як порох, озброю солдатів рушницями, осаджу Амбер і посяду трон, який є моїм по праву.
— А як бути з темними силами, які, як ви кажете, намагаються захопити всі Відображення?
— Дійде і до них черга. А якщо я програю битву, ними займеться Ерік.
— Ви сказали, що він засліпив вас і кинув у темницю.
— Так. Я виростив нові очі. І втік.
— Ви — демон.
— Мені так часто про це говорили, що я навіть не сперечаюся.
— Ви візьмете