Українська література » Пригодницькі книги » Безумці - Олександр Ашотович Насібов

Безумці - Олександр Ашотович Насібов

Читаємо онлайн Безумці - Олександр Ашотович Насібов
пістолет.

— Заряджений, — сказав він. — Патрон у стволі. І є запасна обойма.

Кан обірвав сміх. Він не сподівався, що Абст піде так далеко.

— Зрештою, ви даремно турбуєтесь за них, — сказав Абст. — Патрони будуть розстріляні марно.

Він узяв револьвер, витягнув і перевірив обойму, потім, відтягнувши затвор, упевнився, що патрон справді у стволі.

— Ну, а що коли я справді побачу когось із них, вистрілю і не схиблю? Ти ж знаєш, я вмію спостерігати, вмію і стріляти!

— В такому разі хай ремствують на себе. — Абст роздратовано кивнув головою. — Скоро рік, як я морочуся з ними. Я не шкодую зусиль, щоб зробити з них убивць, найдосвідченіших і неприступних. І якщо помилився, нехай вони вже тепер дістануть по заслузі. Що раніше, то краще!

— Оце вже ні! — Кан рішуче відсунув пістолет. — Не будьмо такими жорстокими. Я придумав інше. Дай-но відпорний гак… Отак. — Він, оцінюючи, зважив у руках довгу важку жердину із сталевим наконечником. — Мабуть, це буде цікавіше, еге ж?

Абст розсміявся, гідно оцінивши задум шефа.

Чекали. Катер нерухомо лежав на воді. В повітрі не відчувалося ані найменшого вітерця. Тиша стояла така, що виразно було чути, як далеко за лісом розлягалися розмірені глухі удари. Там, за багато кілометрів від озера, дизельний молот вбивав у землю довжелезні грубі колоди. Це будували огорожу концтабору для кількох тисяч чехів, яких от-от мали пригнати зі сходу.

— Шеф, — сказав Абст, прислухаючись до далеких ударів, — можна дістати дюжину чеських водолазів?

— Навіщо тобі чехи? Це вороги, які не погодяться добровільно йти під воду. А примусиш, вони при першій же нагоді зрадять тебе, перейдуть до ворога.

— І все-таки я хотів би мати кількох чехів!

Біля борту почувся сплеск: велика риба, вистрибнувши з води, плеснула хвостом і знову пішла вглибину.

— Послухай, — мовив Кан, дивлячись на малюсіньку воронку, що лишилася там, де риба ковзнула під воду. — Послухай, Абст, від острова до катера вони пройдуть на глибині?

— Не обов'язково. Плавці можуть діяти на власний розсуд. Головне, щоб їх не виявили.

Настала пауза.

Здавалося, Абст і його шеф дрімають. Тим часом місяць посунувся далеко вперед до обрію. Хмари навколо нього розсіювалися. Стало світліше. Озеро затягнуло серпанком. Низько над катером прошелестіла зграйка качок. Легенько подув вітерець — ознака того, що надходить світанок.

Кан позіхнув, підніс до заспаних очей руку з годинником. І — завмер. Щось примусило його нашорошити вуха. Ось він обережно підсунув до себе підпорний гак, підняв його, перехилив через борт, підвівся.

— Де? — самими губами запитав Абст.

Кан підборіддям вказував на темну грудочку, що майже непомітно гойдалася поблизу катера.

— Бити? — Він націлив жердину, випростався, нахилився до борту. — Я його виразно бачу.

Абст не відповів, даючи шефові свободу дій.

Кан міцніше уперся ногами в ґратчастий поміст катера і з усіх сил ткнув жердиною в підозрілий предмет. Почувся сплеск, жердина глибоко пішла під воду, і Кап, втративши рівновагу, мало не впав за борт. Абст устиг схопити його і відтягнув назад. Удвох вони втягли жердину на судно. Гак було увінчано великим жмутком водоростей.

— Осічка, шеф! І знову чекання.

Ще двічі хапався Кан за жердину і щосили занурював її у воду, намагаючись влучити в невидимого плавця, і обидва рази безрезультатно. У першому випадку це була напівзатонула трухлява колода, і наконечник глибоко проштрикнув деревину, у другому маленький шматок очеретяної циновки.

— Дурниця! — роздратовано сказав він, витягаючи жердину. — Дурниця, Артуре, їх тут нема.

— Ви певні?

— Цілком. Вони збилися з курсу й повернули назад, або плавають навколо, не ризикуючи наблизитись… Ого, що це? — гукнув Кан, нахиляючись до кільсону[13]… — Поглянь, теча в катері!

В центрі кормового настилу прямо з-під ноги розвідника бив короткий водяний струмінь.

— А ось ще фонтанчик, — спокійно сказав Абст, освітлюючи настил ліхтариком. — Гляньте сюди. Ось він, трохи праворуч.

Кан побачив і другий струмінь.

— Дозвольте забити? — спитав Абст, порпаючись у ящику з інструментом. — Сподіваюсь, пробоїни зафіксовано?

Відповіді не було. Та Абст і не ждав її. Він витягнув чіпи, молоток і спритно позабивав отвори в днищі судна.

— Звичайно, діючи під дном ворожого корабля, плавці не свердлитимуть у ньому дірки, — сказав Абст, закінчивши роботу й випроставшись. — Вони підвісять заряди й ввімкнуть підривні механізми. Але, певна річ, я не міг дозволити їм мінувати наш катер. Тому бідолахам довелося взяти з собою свердла і добре таки попрацювати під кілем. Це цілком безпечно — я знав, на що вони здатні, тому мушкель[14] і чіпи заготував ще на березі. Словом, це був експеримент, і, мені здається, вдалий.

Кан мовчав.

— Та, боюсь, плавці не обмежаться тільки цим, — вів далі Абст. — Зараз ми піднімемо якір і подивимося, чи не втнули вони ще чогось.

І він пішов на бак.

Невдовзі звідти долинув грюкіт якірного ланцюга. Катер здригнувся і рушив уперед.

— Якір піднято й покладено на палубу, — доповів Абст, повернувшись і ставши біля штурвалу. — Тепер запустимо мотор.

Кана не здивувало б, якби зараз трапилося щось із двигуном чи з гвинтом. Та ні, Абст увімкнув стартер, мотор запрацював, і катер поплив.

— Слава Всевишньому, все гаразд! — промовив Абст, зітхнувши. — епер кермо право на борт, і за чверть години ми вдома… Боже спаси і помилуй! — вигукнув він,

Відгуки про книгу Безумці - Олександр Ашотович Насібов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: