Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен

Запитання: Який це збіг обставин?

Відповідь: Отець Пітер знайшов свої гроші на стежці, я — на дорозі. Отець Пітер знайшов золоті дукати, я — теж. Отець Пітер знайшов тисячу сто сім дукатів, я — точнісінько стільки ж.

На цьому свідчення астролога закінчилися. Було очевидно, що вони справили на присутніх неабияке враження.

Вільгельм Майдлінг поставив астрологові кілька запитань, а потім викликав нас із Сеппі, і ми розказали, як було діло. Наша розповідь розсмішила людей в залі, і ми засоромилися. Ми й так хвилюватися, бо бачили, що Вільгельм почуває себе невпевнено. Безперечно, він, бідолага, дуже старався, але обставини складалися проти нього, і на симпатії публіки розраховувати не доводилося. Судді й публіка могли б і не повірити словам астролога, зважаючи на його славу брехуна, але історії отця Пітера — і поготів. Нам і так було ніяково, а коли захисник астролога відмовився допитувати нас, сказавши, що наші свідчення надто хисткі, і було б жорстоко піддавати їх такому випробуванню, всі захихотіли, а ми зовсім занепали духом. Потім він виголосив коротку глузливу промову й так висміяв нашу розповідь, що вона здалася дурною, неймовірною дитячою вигадкою, і всі сміялися до сліз. Маргет не могла більше стримуватись і заридала. Я щиро їй співчував.

Аж тут я підвів голову і відразу підбадьорився. Поруч з Вільгельмом стояв Сатана! Контраст був разючий. Сатана був такий впевнений, повний енергії, а Вільгельм — пригнічений і занепалий духом. Ми з Сеппі вмить заспокоїлися, вирішивши, що Сатана дасть показання, переконає суддів і публіку в залі, що чорне це біле, а біле — чорне, — одне слово, зробить, що захоче. Ми глянули в зал, щоб побачити, яке враження він справляє, — адже Сатана був прекрасний, приголомшливо гарний! Та його ніхто не помічав. Ми здогадалися, що він невидимий.

Захисник астролога саме закінчував промову. Сатана почав утілюватися в Вільгельма. Розчинившись у ньому, він зник. Вільгельм одразу змінився — в його очах засвітилася енергія Сатани.

Захисник завершив виступ дуже серйозно і з гідністю. Показуючи на гроші, він сказав:

— Любов до золота — корінь усього зла на світі. Ось воно перед вами, прадавній спокусник. Воно зараз червоніє ганебним рум’янцем, хизується новою перемогою — безчестям слуги божого і двох його юних спільників. Якби тільки золото вміло говорити, то, думаю, воно б зізналося, що з усіх його перемог ця — найпідліша й гідна найбільшою жалю.

Він сів на своє місце. Підвівся Вільгельм і сказав:

— Зі свідчень позивача я роблю висновок, що він знайшов ці гроші на дорозі більш як два роки тому. Якщо я вас неправильно зрозумів, прошу мене виправити.

Астролог відповів, що його зрозуміли правильно.

— Відтоді знайдені гроші були в позивача до згаданого ним дня, тобто до останнього дня минулого року. Якщо це не так, пане, прошу мене виправити.

Астролог підтвердив слова Вільгельма, кивнувши головою. Вільгельм повернувся до голови суду.

— Коли я доведу, що оці гроші не є грішми, про які згадував позивач, тоді вони не його?

— Певна річ. Але ви порушуєте звичайний порядок судового розгляду. Якщо ви мали такого свідка, то повинні були повідомити про це суд своєчасно, викликати його сюди й…

Голова суду урвав мову й почав радитися з іншими суддями. Другий адвокат схвильовано схопився з місця, протестуючи проти виклику нових свідків, коли слухання справи вже завершується.

Судді визнали, що протест справедливий, і що його слід задовольнити.

— Але цей свідок не новий, — заперечив Вільгельм. — Він уже частково брав участь в розгляді. Я маю на увазі ці монети.

— Ці монети? Що можуть засвідчити монети?

— Можуть засвідчити, що вони не ті монети, які колись належали астрологові. Вони можуть засвідчити, що в грудні минулого року їх ще не було. Вони можуть засвідчити це роком свого випуску.

Що й казати, доказ неспростовний! Публіка в залі суду захвилювалась, а судді й захисник астролога брали монети одну по одній і розглядали, здивовано вигукуючи. Всі хвалили Вільгельма за те, що його осяяла така блискуча думка. Нарешті суддя закликав усіх до порядку і оголосив:

— Усі монети, за винятком чотирьох, випущені цього року. Суд висловлює щире співчуття обвинуваченому і глибоко шкодує, що його, невинну людину, через прикрий збіг обставин зганьблено, ув’язнено і притягнуто до суду. Справу припинено.

Отже, золото все-таки може говорити, хоч захисник астролога й сумнівався в цьому. Судді вийшли, і майже кожен з присутніх у залі підходив спочатку до Маргет потиснути їй руку й поздоровити її, а тоді до Вільгельма, щоб і йому потиснути руку й похвалити його. Сатана вже виступив із Вільгельма і стояв поруч, зацікавлено спостерігаючи за всім, що діялося довкола. Люди проходили крізь нього то туди, то сюди й навіть гадки не мали, що він тут. А Вільгельм не міг пояснити, чому лише в останню хвилину сказав про монети. Він признався, що ця думка прийшла йому в голову зненацька, ніби хтось її навіяв, і він не вагаючись висловив її, бо чомусь був певний, що не помиляється, хоч і не досліджував монет. Це було чесно сказано, такий вже вдався Вільгельм. Хтось інший на його місці удав би, що придумав усе заздалегідь, але притримав для ефектного завершення справи.

Вільгельм тепер трохи побляк, в його очах уже не було того блиску, якого їм надавала присутність Сатани. А втім, вони знову засвітилися на хвильку, коли Маргет підійшла до нього, похвалила й подякувала, нітрохи не криючись, що пишається ним. Астролог вийшов із залу невдоволений, проклинаючи всіх на світі, а Соломон Айзекс зібрав гроші в мішок і відніс додому. Тепер вони назавжди належали отцеві Пітеру.

Сатана зник. Я подумав, що він перенісся до тюрми, щоб розказати в’язневі новину. І я не помилився. Маргет і ми, радісні й схвильовані, щодуху побігли до в’язниці.

Сатана ж, з’явившись перед нещасним в’язнем, вигукнув:

— Суд закінчився! Ти злодій! Твоє ім’я навіки зганьблено!

Від урази старий збожеволів. Коли через десять хвилин прибігли ми, отець Пітер пихато походжав туди-сюди й роздавав накази то наглядачам, то тюремникам, називаючи їх головним камергером, чи князем таким-то, чи адміралом флоту, чи фельдмаршалом та іншими пишними титулами, і радів, як дитя. Він уявляв себе імператором!

Маргет кинулась йому на груди і заридала. Ми були зворушені до глибини душі. Отець Пітер упізнав Маргет, але