Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

темні і світлі фарби були розташовані строго закономірно й доцільно: коли дивишся зверху, важко розрізнити темну спину, що зливається з кольором води; при вигляді знизу, в світлі, що йде зверху, ніби розчинялось світле черево риби. Але найбільш вар-тий уваги був у неї меч — довгий, плоский, гострий. Цей меч був продовженням верхньої щелепи риби і тягся не менше, ніж на сімдесят п'ять сантиметрів попереду неї, являючи собою грізну зброю. Меч величезної риби, яка збила Павлика, майже цілком увійшов у заховану водоростями ущелину коралової колони, що височіла над місцем, де сталася ця підводна драма.

— Невже вона вбила його? — промовив тремтячим голосом зоолог, вглядаючись у бліде Павликове обличчя, його щільно заплющені очі.

— Ні, він живий, Лорд! — твердим голосом сказав Скворешня, підіймаючись з колін. — Меч-риба могла б його убити, тільки пошкодивши скафандр. Цього, як бачите, не сталося, скафандр зовсім цілий. Хай живе наш хлопчик! Зате ж і пришив він її! На місці! Як з гармати!

Павликові руки з натягнутими на них рукавицями були судорожно обвиті навколо круглого тіла риби, нижче її спинного плавця.

Скворешня обережно розвів руки хлопчика в сторони.

— Підніміть рибу, — сказав зоолог, — я витягну з-під неї Павлика.

Це було швидко зроблено. Зоолог з усіх боків уважно обдивився хлопчиків скафандр і не знайшов ніяких пошкоджень. Лише плесковатий довгастий ящичок, схожий на браунінг, що висів на правому боці, був зірваний з пояса і тримався на одному шнурі.

Зоолог, ще раз пильно придивившись до блідого, знекровленого обличчя Павлика, тепер побачив, що тонка, ніжна шкіра на його правій скроні ледве помітно пульсувала.

— Він живий, Скворешня! Він живий!

— А я вам що сказав? — з радісною посмішкою відповів велетень, не зводячи очей з обличчя хлопчика.

Зоолог шзидко відкрив щиток управління на поясі хлопчика і натиснув одну з кнопок.

— Невелика додаткова порція кисню, — промовив він, — допоможе йому швидко отямитися. Ось і щоки порожевіли. Чудово!.. Павлику! Павлику! Ти чуєш мене, бічо? Відповідай! Відповідай мені!

Хлопчикові очі відкрилися. Якусь секунду він дивився на зоолога безтямним поглядом, потім раптовий жах перекосив ного обличчя, але зараз же, побачивши Скворешню, який схилився над ним і посміхався, він відповів йому слабою усмішкою.

— Ну ось, все гаразд, — продовжував зоолог. — Тепер трошки какао з термоса, і буде зовсім добре.

Він натиснув у хлопчиковому патронташі другу кнопку, і зараз же в Павликовому шоломі з-під коміра піднялася чорна зігнута трубка і закругленим кінцем зупинилася якраз біля його губів.

— Випий, випий, бічо, — ласкаво промовив зоолог, — тобі стане краще.

Павлик узяв трубку в рот і кілька разів ковтнув. Випадково глянувши при цьому вбік від себе, він раптом побачив страхітлизу тушу меч-риби і, різко підхопившись, завмер від жаху. Скворешня розсміявся і поклав йому руку на плече.

— Ну, ну, не лякайся, Павлику! Ти тепер герой! Дивись, яку ти рибину сам убив. Молодець, хлопчику!

— Я навіть не встиг розгледіти її, — з блідою посмішкою, слабим голосом відповів Павлик. — Вона так несподівано кинулась на мене…

— Ну, тепер додому, швидше додому, Скворешня, — заспішив зоолог.

– Єсть додому, товаришу Лорд! — весело відгукнувся Скворешня.

За хвилину під спинними ранцями зоолога і Скво-решні уже оберталися гвинти. На великих руках велетня, як у колисці, затишно влаштувався Павлик. Стрімко розрізаючи воду, всі троє понеслися вниз, у темпі глибини океану.

* * *

На глибині шестисот п'ятдесяти метрів промінь прожектора здавався великим яскравоголубим тунелем, просвердленим у тільній непроникній оксамитночорній темряві. Його далекий кінець сліпуче сяяв, немов краплина розплавленого металу, тоді як найближчий був схожий на широкий розтруб, який поступово роз'їдала і поглинала навколишня темрява.

Зоолог і Скворешня з Павликом на руках пливли на двох десятих повного ходу вздовж світлового тунелю, тримаючись трохи осторонь нього. Слабий голубий відблиск лягав на їхні обличчя і металеві скафандри. В самому тунелі, мов на прозорому сріблястому екрані, звивалися силуети риб. Вони раптово виринали на ньому з пітьми, гралися, немов сп'янілі від потоків незвичайного світла, або подовгу, як зачаровані, нерухомо висіли; потім зникали так само раптово, ніби розтанувши.

Зоолог відвернув голову від променя прожектора, і йому здалося, що він бачить з усіх сторін навколо себе дивне, усіяне незвичайними зорями небо, що ледве світліло вгорі, над спиною.

Ці зорі — голубі, червоні, зелені, сріблясті — літали в усіх напрямах, то спалахуючи, то гаснучи, то поодинці, окремими лампочками, то сплітаючись у блискаючі кільця в перлисті діадеми або розтягуючись різнокольоровими миготливими гірляндами.

І в промені прожектора, і в сяючих навкруги точках, плямах і лініях зоолог впізнавав або вгадував відомих йому тварин — випадкову здобич глибоководних драг, тралів і сітей, рідкісних гостей морських біологічних і зоологічних станцій, лабораторій. Але найчастіше він безпорадно розводив руками, вперше спостерігаючи безліч дивних, нікому ще невідомих створінь.

Скільки ще несподіваного ховають в собі ці безмежні глибини океану! Чого варті найхитромудріші способи лову для сильних, швидких і спритних жителів глибин? Кого приносять на поверхню ці жалюгідні знаряддя сліпого полювання, крім найповільніших або найслабіших створінь, що населяють ці таємничі, повні загадок товщі океану!

Все, з чим зоолог встиг уже ознайомитись за короткий строк роботи на чудовому кораблі, показало йому, наскільки обмежені, убогі і випадкові дані, які мала до Цього часу наука про море, його життя і про життя в ньому. Тільки тепер, з появою цього корабля, океанографія, фізика і хімія моря, його біологія почнуть виходити з стану дитинства. Груди зоолога розширювались від захоплення, коли він думав, що саме він — перший, хто вільно і безпосередньо вивчає море і його життя в справжніх, природніх умовах.

Величезна тінь, яка нагадувала силует кашалота, з'явилася в мороці, ледве вимальовуючись на фоні слабого відбитого світла, що розсіювалося навколо прожектора.

— Ну