Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

хоче бачити якийсь зулус. Після того як ми підвелися з-за столу, я наказав Хіві його ввести. У кімнату зайшов високий на зріст, красивий чоловік років тридцяти, з дуже світлою для зулуса шкірою. Замість привітання він підняв свою вузлувату палицю і мовчки сів навпочіпки у кутку кімнати. Деякий час я вдавав, що не помічаю його присутності; з мого боку було б великою помилкою вчинити інакше: якщо ви зразу вступаєте в розмову з тубільцем, він може подумати, що ви людина нікчемна і позбавлена почуття власної гідності. Однак я встиг помітити, що він був “кешла”, тобто “людина з обручем”. У його волосся було вплетено широке кільце, зроблене з особливого сорту каучуку, яке до блиску було натерте жиром. Такі обручі носять зулуси, котрі досягли відомого віку і мають високе звання. Обличчя його мені здалося знайомим.

— Ну, — сказав я нарешті, як тебе звати?

— Амбопа, — відповів тубілець приємним низьким голосом.

— Я десь тебе вже бачив.

— Так, інкоозі36, отче мій, ти бачив мене у містечку Літтл-Хенд, у Ізандхлуані37, напередодні битви.

Тут я усе згадав. Під час нещасної війни із зулусами я був одним із провідників лорда Челмсфорда38. На щастя, мені вдалося покинути табір із дорученими мені фургонами якраз напередодні битви. Поки запрягали волів, я розговорився з цією людиною. Він командував загоном тубільців, що воювали на нашому боці. Під час розмови він висловив сумніви щодо безпеки нашого табору. Тоді я йому запропонував притримати язика, оскільки це була не його розуму справа, але згодом я не раз згадував його слова.

— Я пам’ятаю, — сказав я. — Що ж тобі від мене треба?

— Ось що, Макумазан (так звуть мене кафри; у перекладі це означає “людина, яка встає після півночі”. А по-нашому це просто людина, яка завжди перебуває насторожі). Я чув, що ти збираєшся в довгу дорогу далеко на північ із білими вождями, що прибули з-за великої води. Чи правда це?

— Так, правда.

— Я чув, що ви підете до самої ріки Луганги, яка протікає на відстані одної луни шляху від Землі Маніка. Це теж правда, Макумазан?

— Навіщо тобі потрібно знати, куди ми йдемо? Яке тобі діло? — відповів я, дивлячись на нього з недовірою, оскільки мету нашої подорожі ми вирішили берегти у глибокій таємниці.

— О білі люди! — вигукнув тубілець. — Якщо ви справді вирушаєте так далеко, то я хочу йти разом із вами!

Мене вразили тон і манера розмовляти цієї людини. Тубілець тримався з незвичайною гідністю, і в ньому відчувалася якась внутрішня благородність. Особливо здивували мене його слова: “О білі люди”, замість звичного звертання до білих: “О інкоозі” — тобто вожді.

— Ти забуваєшся! — сказав я різко. — Думай, перш ніж звертатися з розмовою до білих людей. Хто ти такий і де твій крааль? Поясни нам, щоб ми знали, з ким ми маємо справу.

— Моє ім’я Амбопа. Я належу до зулуського племені, але насправді я не зулус. Житла мого племені знаходяться далеко на півночі. Мій народ лишився там, коли інші зулуси спустилися сюди. Це було тисячу років тому, задовго до царя Чака, який правив Країною Зулусів. У мене немає крааля. Я блукаю багато років. Я прийшов у Країну Зулусів з півночі, коли був дитиною. Згодом служив королеві Кечвайо39 у Нкомабакозійському полку. З Країни Зулусів я утік у Наталь, тому що хотів дізнатися, як живуть білі люди. Потім я воював проти Кечвайо. Відтоді я живу і працюю у Наталі. Мені тут усе набридло, я хочу знову йти на північ. Тут мені не місце. Грошей од вас мені не треба. Я людина хоробра і буду вам корисний. Я відпрацюю харчі, які з’їм, і заслужу місце біля багаття, яке займу. Я сказав.

Я був абсолютно спантеличений проханням цієї людини. З безпосередньої поведінки і розмови було видно, що в цілому він каже правду. Але цей тубілець так відрізнявся від звичайних зулусів і його пропозиція йти з нами без винагороди була такою дивною, що не могла не викликати у мене підозри. Не знаючи, що йому відповісти, я переклав серу Генрі й Гуду нашу розмову і спитав їхньої поради. Замість відповіді сер Генрі попросив мене передати Амбопі, щоб він підвівся. Скинувши із себе довгий військовий плащ, зулус випростався на весь свій велетенський зріст і став перед нами зовсім оголеним, якщо не рахувати мучі40 й намиста з левових кісток. Він був чудовий. Я ніколи в житті не бачив такого красивого тубільця. Зросту він був шести футів і трьох дюймів, широкоплечий і навдивовижу пропорційно складений. При вечірньому освітленні шкіра його була трішки темніша за звичну смугляву, тільки численні сліди від нанесених асегаями41 ран вирізнялися на його тілі темними плямами. Сер Генрі підійшов до нього і пильно подивився на його горде, гарне обличчя,

— Яка чудова пара! — сказав Гуд, нахиляючись до мене. — Гляньте, вони зовсім однакового зросту.

— Мені подобається ваша зовнішність, містер Амбопа, — сказав по-англійському сер Генрі, звертаючись до зулуса, — і я беру вас до себе на службу.

Очевидно, Амбопа зрозумів його, тому що відповів по-зулуськи: “добре” і, глянувши на могутню фігуру білої людини, додав:

— Ми справжні чоловіки — ти і я.