Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Гітлер ризикнув устряти у війну з Радянським Союзом, не закінчивши кампанії на Заході, залишивши у себе в тилу англійців. З другого боку, ваша тверда впевненість змушує думати, що така директива справді є. А це інше питання — з якою метою її написано… — Він знову помовчав. — Гітлер, складаючи директиву, міг ставити собі всяку мету. Через те нам треба діяти за мудрим народним прислів'ям — тричі міряй, а раз одріж… Негайно повертайтеся назад у Женеву. Ще і ще раз перевірте все і доповісте особисто мені. Віднині ви повинні невтомно стежити за всіма підступами фашистів, знати про всі їхні плани — особливо проти нас. Не можна шкодувати ні сил, ні коштів!.. Ви, здається, людина тямуща, досвідчена, спостережлива. Будемо сподіватися, що ви успішно впораєтеся з цим складним, але благородним завданням і не дасте ні німецькій, ні англійській, ні будь-яким іншим розвідкам обдурити себе.

— Постараюся, товаришу Сталін, — відповів Василь.

— Бажаю успіху! — Сталін подав Василеві руку.

У приймальні Василеві довелося зачекати: відповідального працівника, що супроводжував його, запросили до Сталіна.

Сталін сказав йому:

— Мабуть, цей Максимов — тямуща людина і добре знає своє діло.

— Так, товаришу Сталін, Максимов дуже серйозний і тямущий працівник, — поспішив погодитися відповідальний працівник, хоч тільки-но був про Василя зовсім іншої думки.

— Однак і він міг помилитися… — І ніби міркуючи вголос, не дивлячись на співрозмовника, Сталін вів далі:— Неймовірно, просто неймовірно, щоб Гітлер зважився напасти на нас, не покінчивши з Англією… Тільки маніяк або цілковитий авантюрист відважився б на такий крок… — І знову до відповідального працівника — Всіляко допоможіть Максимову, створіть йому всі умови, щоб він міг впоратися з нелегким завданням, яке ми йому дали…

Увечері до них у номер прийшов «батько». Він дуже змарнів. Чуб зовсім посивів, на лобі й довкола очей з'явилися глибокі зморшки.

— Ну, як життя молоде? — спитав він удавано бадьоро. — Сподіваюся, все гаразд?

— Як вам сказати? Зараз, мабуть, гаразд, чого не міг би сказати вчора у цей же час…

— Знаю, голубе, усе знаю! — «Батько» по-дружньому обняв його за плечі. — Не звертай уваги на дрібниці життя!.. Сказано ж, що дурнів не сіють, не жнуть, вони так родять. Тут уже нічого не вдієш! Я тому вельможі доводив, що ти не така людина, яка могла б давати неперевірені відомості, — дарма!..

— Це правильно, що дурнів не сіють і не жнуть, — сказав Василь. — Але, маючи велику владу, вони можуть такого натворити, що потім і кісток не збереш!

— Будьмо мужніми і не звертаймо уваги на випадкові життєві незгоди… Нам треба берегти свої нерви, попереду ще багато роботи! — «Батько» намагався уникнути неприємної розмови.

Але Ліза заперечила йому:

— Оце так дрібниці й життєві незгоди!.. До того ж, «батьку», чому про свої нерви повинні дбати тільки ми самі?

— Що я можу сказати, Лізо? Ви маєте цілковиту рацію, і якщо моє особисте вибачення чогось варте для вас, то я ще раз прошу вибачити і не гніватись! І головне — не опускайте рук… А тепер перейдімо до справ. Зважаючи на те, що події набирають досить неприємного характеру і у вас буде багато роботи й чимало труднощів, я віддаю вам Стамбулова. Він досвідчений конспіратор і енергійний хлопець — може вам добре прислужитися. Сподіваюся, Василю, ти знайдеш для нього надійне прикриття?

— Звичайно, знайду! Це ви добре придумали: Стамбулов чудовий помічник.

— І ще я хочу, щоб ти встановив зв'язок з одним місцевим антифашистом, — вів далі «батько». — Прізвище його Дікман, він швейцарець. Дікман сам прийде до тебе, Василю, і, коли виникне потреба, допоможе. По-моєму, допомога місцевої людини ніколи не зайва. Як ти гадаєш?

— Звичайно, особливо в умовах Женеви, коли довкола тебе нишпорять підозрілі люди і не знаєш, хто з них у якій розвідці працює, — відповів Василь.

— Ваше завдання полягає в тому, щоб мати точну інформацію про всі заходи Гітлера. Твій оберштурмбанфюрер — цінна знахідка, особливо тепер, коли він працює в іноземному відділі гестапо і має можливість відвідувати Женеву. Ти його озолоти, тільки не випускай із рук.

Мюллер — людина вірна, але це не зовсім надійна поштова скринька: він уже один раз побував у гестапо і, думаю, підозру з нього не знято. Нехай майстер Герман виділить вам запасного для поштової скриньки — мало що може трапитися. Німецькі підпільники згодом подаватимуть вам неоціненну допомогу. І Кольвіцу і Браун плати сповна, як і досі, незалежно від того, роблять вони що-небудь для вас чи ні. Вони знадобляться ще. Здається, я сказав вам усе… Може, у вас є запитання?

— Є, — мовив Василь. — Чи не можна з'їздити нам у село? Тут недалеко. Ми справилися б днів за два. Хочеться побачитися з братом, сестрою… Хто знає, коли я тепер приїду додому!

— Хоч як прикро, Василю, але тобі не доведеться побачитися з рідними. Дорогий кожен день, кожна година… Я вже забронював для вас квитки на літак Москва — Стокгольм на завтра. Звідти ви доберетеся до Женеви.

— Може, я зміг би з'їздити до них сьогодні вночі, а завтра повернутися, або послати по них, щоб вони самі, приїхали сюди?

— Ні того, ні другого робити не раджу, — сказав «батько». — Певен, що не одна пара очей стежить за кожним твоїм кроком. І зрозуміло, що у тих, хто цікавиться тобою, постане питання: чого цьому американцеві, який приїхав до Москви у справах американської нафтової компанії, раптом заманулося відвідати російське село?.. Услід за тобою полетять телеграми в американську розвідку з пропозицією перевірити особу містера Кочека, поведінка якого у Москві здалася підозрілою… Сподіваюся, ти цього не хочеш? До речі, завтра до від'їзду неодмінно побувай у Нафтоекспорті і, про людське око, побачся з товаришем Щукіним, заступником керуючого об'єднанням. Його попередили, і він чекатиме на тебе.

— Гаразд, я побуваю в Нафтоекспорті, — пообіцяв Василь.

— А ви самі не збираєтесь до наших країв? — спитала Ліза.

— Не знаю, це залежить не від мене…

— Скажіть,