Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Це як сказати,— промовив, хитро ухиляючись од відповіді, як це вміють шотландці, М’юр.— Я з більшою певністю міг би пообіцяти якраз протилежне — вплинути не на користь йому. Люди, чарівна Мейбл,— дивні істоти, і чи не найважча річ на світі — спровадити будь-кого з них на праведну дорогу, зате нема нічого легшого, як зіпхнути на хибний шлях. Не забувайте ж цього, люба моя, і хай це вам буде наукою в житті. Але що це ви крутите навколо пальчика, як крутите ви, хай буде дозволено сказати вам, усіма чоловіками?

— Та це нічого, тільки шматочок тканини, щось ніби прапор чи що... Дрібничка, навряд чи варта нашої уваги в цей тривожний час, коли б не...

— Дрібничка?! Не така це вже й дрібничка, як вам, місіс Мейбл[120], може па перший погляд здатися,— промовив М’юр, беручи в неї стьожку й розгортаючи її в себе на долонях, в той час як лице його посерйознішало, а очі стали гостріші.— Адже ж не в страві за сніданком ви знайшли цю річ, Мейбл Дангем?..

Мейбл як могла, так пояснила, в якому саме місці вона надибала цю стьожку. Квартирмейстер, слухаючи її розповідь, весь час стурбовано зиркав то на стьожку, то на Мейбл, то знову па стьожку. Легко було помітити, що в ньому знову прокинулися глибокі підозри, а на кого саме вони падали, він не забарився відкрити.

— Не в такому місці ми з вами перебуваємо, Мейбл Дангем, де можна розвішувати на вітрі наші прапори й вимпели,— сказав він, зловісно похитуючи головою.

— Я й сама так подумала, містере М’юре, тому й зняла цього прапорця, а то він, чого доброго, ще викаже ворогові нашу присутність, хоча, може, цю ганчірку міг хтось повісити й просто так, без будь-якого наміру. Може б, розповісти про цю обставину моєму дядечкові, як ви гадаєте?

— Я в цьому не бачу жодної потреби, чарівна Мейбл, бо, як ви й самі слушно сказали, це до певної міри — обставина, а різні «обставини» й так часто не дають спокою нашому поважному мореплавцеві. Проте цей прапор, якщо його так можна назвати, взагалі повинен належати якомусь судну. Як ви й самі бачите, він зроблений з флагдуку — матеріалу, що йде тільки на корабельні прапори та вимпели, тим часом як прапори сухопутних військ робляться з шовку чи з фарбованого полотна. Якщо хочете знати, ця стьожка точнісінько такого кольору, що й вимпел «Вітрогона»! Ага, тепер я пригадую: на тендері саме кінець вимпела був відірваний.

Серце дівчини наче обірвалося, проте в неї вистачило самовладання, щоб не відповісти на М’юрові слова.

— Це треба належно розслідувати,— продовжував М’юр — Зрештою, може, все ж таки слід коротенько обговорити це питання з добродієм Кепом, адже вірнішого підданця його величності короля навряд чи знайти у всій Британській імперії.

— Мене ця стьожка так наполохала,— вела знову Мейбл,— що я оце вирішила забрати з собою куховарку і перебратися з нею до блокгауза.

— Це нерозважливо, Мейбл, тому що у випадку висадки ворога перш зазнає нападу саме блокгауз, а він, я вам повинен відверто сказати, поганенько пристосований до стану облоги. Коли б мені було дозволено висловити свою думку на випадок такої скрути, то я вам радив би ось що. Сісти в наш човен, який стоїть,— а в цьому ви й самі зараз можете легко пересвідчитися,— у такому місці, звідки дуже зручно втекти через протоку навпроти, І там за яких пару хвилин ви вже сховалися б за острівцями, де вас ніхто не знайшов би. Вода слідів не полишає, як цілком справедливо каже Слідопит, а там, очевидно, стільки різних проток і рукавів, що втечу можна було б вважати забезпеченою. Я завжди дотримувався думки, що Ланді йде на страшенно великий ризик, займаючи такий далеко висунутий і відкритий з усіх боків пост.

— Зараз уже нема коли жалкувати за цим, містере М’юре, коли доводиться думати про власну безпеку.

— І про честь короля, чарівна Мейбл. Так, так, про славу зброї його величності і про славне ім’я теж ні за яких обставин не треба забувати.

— У такому разі, мені здається, чи не найкраще, мабуть, звернути все-таки наші погляди на блокгауз, спеціально збудований для підтримання цієї слави, а не на якийсь там човен,— усміхаючись, промовила Мейбл.— Отож, містере М’юре, я за блокгауз, у якому сидітиму доти, доки батько повернеться з загоном. Він би хтозна-як засмутився, коли б, повернувшися з перемогою і впевненістю, що ми тут теж, як і він, чесно й сумлінно виконували свій обов’язок, раптом нікого не застав, бо ми, бачите, втекли...

— Та ні, ні, що ви, ради бога, ви мене не так зрозуміли, Мейбл! — якось, ніби збентежено, перепинив її М’юр.— У мене навіть і в думці не було, щоб, окрім вас, жінок, хтось шукав порятунку в човні. Наш чоловічий обов’язок, безсумнівно, більш ніж ясний, і я теж з першої ж миті порішив або відстояти блокгауз, або кістьми лягти під його руїнами.

— І ви гадали, містере М’юре, що ми, двоє жінок, упораємося з таким великим човном і зможемо орудувати його важкими веслами, і навіть втечемо перед пірогою індіян?

— Ах, чарівна моя Мейбл! Любов рідко коли керується логікою; а страх і занепокоєння за долю коханої здатні просто затьмарити розум. Мені найперше спало на думку, люба, щоб у вас були засоби для врятування, і я якось забув подумати, чи здатні ви скористатися з цих засобів. Але не будьте настільки жорстокі, прекрасна дівчино, і не ставте мені в провину мою глибоку тривогу за вашу безпеку!

Мейбл не могла дочекатися кінця цих балачок. Вона була так стурбована ранковою подією і так налякана загрозою ворожого нападу, що не мала найменшого бажання вислуховувати ці освідчення в коханні, котрі навряд чи були б їй до душі навіть у набагато радісніші й веселіші хвилини. Тим-то вона поспішно розпрощалася зі своїм співрозмовником і вже кинулася була до хатини куховарки, як тут М’юр, поклавши дівчині руку па плече, знову затримав її.

— Ще одне слово, Мейбл, доки ви не покинули мене,— промовив він.— Цей прапорець може мати якесь особливе призначення, а може й не мати жодного. Якщо він його має, то