Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

— Спробу ввійти в переговори з нами англійці зробили ще на початку тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року. Довірена особа британського прем'єра, Думмонд-Вольф, розмовляючи з відповідальним співробітником нашого міністерства закордонних справ Рюттером, сказав, що Англія готова відмовитися на користь Німеччини від більшості своїх прав у Східній та ПівДенно-Східній Європі і що політика Англії щодо співробітництва з Німеччиною не змінилася після Мюнхена… От вам короткий запис цієї розмови… — Лемке поклав перед Василем аркуш паперу. — Особистий секретар Ріббентропа Кордт у розмові з помічником заступника міністра закордонних справ Великобританії Сарджентом натякнув, що всі зусилля англійського уряду досягти угоди з Німеччиною не матимуть успіху, доки Англія братиме участь в англо-франко-радянських переговорах… От вам копія повідомлення нашого посла в Лондоні. — Лемке поклав перед. Василем ще один документ. — Посол сповіщає, що в Англії розроблено програму, схвалену Чемберленом, і що з нами буде укладено пакт про ненапад… Восьмого серпня, тобто напередодні відкриття московських переговорів, англійський уряд запропонував Гітлерові скликати конференцію п'яти держав — Англії, Німеччини, Франції, Італії та Польщі, щоб обговорити питання про приєднання Данціга до Німеччини. Конференція мала відбутися без участі Радянського Союзу. Ось ще копія листа до Гітлера — Чемберлен пропонує провести двосторонні польсько-німецькі переговори, в яких згодом візьме участь Англія… Гадаю, досить!

Лемке налив собі ще одну чарку коньяку і ніби між іншим сказав:

— Гроші прошу перерахувати на мій поточний рахунок у швейцарському банку… Ваше здоров'я, містере Кочеку!..

Того ж вечора Стамбулов виїхав до себе на батьківщину.

На прощання Василь сказав йому:

— Перекажіть «батькові», що англійці замишляють новий Мюнхен, цього разу для того, щоб пожертвувати інтересами Польщі і втягти Радянський Союз у війну з фашистською Німеччиною!..

Нового Мюнхена організувати не пощастило. Винні були самі німці: вони висунули вимоги, що зачіпали важливі економічні й колоніальні інтереси Великобританії, і таким чином переконали навіть твердолобих політичних діячів у тому, що домовитися з Німеччиною звичайною дипломатичною мовою неможливо — для впливу на Гітлера потрібні ефективніші засоби. Зрештою, таким засобом було укладення воєнного союзу між Англією, Францією та СРСР, що таїв загрозу для фашистської Німеччини.

Пропозицію розпочати воєнні переговори уряд Радянського Союзу зустрів прихильно: він добре розумів, що тільки об'єднаними силами можна зупинити німецьку агресію і відвернути пожежу світової війни. Англійський уряд узяв курс на зволікання переговорів, наказавши своїй делегації «поводитися з росіянами стримано».

Главою англійської делегації на переговорах було призначено адмірала у відставці Реджінальда Планкетта Ерла Дракса. На чолі французької стояв маловідомий генерал Думенк. До того ж вони не мали широких повноважень.

Побоюючись, що генерал Думенк може порушити питання про те, щоб Польща пропустила радянські війська через свою територію, представник Англії всіляко умовляв його не робити цього і фактично орієнтував на зрив переговорів.

На запитання, чи згодна Польща пропустити радянські війська, та відповіла негативно.

Стало зрозумілим, подальші переговори нічого не дадуть, тим більше, що англійці вели переговори з німцями в Берліні, і Радянський уряд це знав.

Увечері тридцять першого серпня Василь довідався, що Гітлер вирішив напасти на Польщу першого вересня. У Василя не лишалося часу, щоб повідомити про це «батька». Він поїхав додому, повечеряв і навіть ліг спати, але сон тікав од нього. Здавалося, він робить злочин, ні про що не повідомляючи «батька». Василь підвівся, одягся, сів у машину і, доїхавши до пошти, надіслав Стамбулову в Софію телеграму. «Поставку бензину затримано через серйозну аварію танкера».

І тільки 3 вересня, коли німецька авіація бомбила польські міста, сіючи жах і смерть, англійський уряд, а потім і французький під натиском громадськості, змушені були оголосити Німеччині війну…

Життя в Німеччині ставало з кожним днем нестерпнішим. Василя, головного постачальника пального, власті обмежили в бензині: тридцять літрів на місяць — і ні краплини більше. А ще через деякий час військовий комендант Потсдама заявив йому, що особняк, який він наймає, віддано під госпіталь, і наказав протягом двадцяти чотирьох годин звільнити будинок. Довелося поспішно шукати квартиру в самому Берліні. По всій Німеччині було введено картки на продукти харчування та речі широкого вжитку. Магазин для американців закрили. Добре, що у Василя було багато грошей: кава й сигарети прибували із Америки, як і досі, а ціни на них піднялися, і він діставав усе, що треба було.

За іноземцями, які жили в Німеччині, пильно стежили. Досить було Василеві вийти з дому, як біля нього з'являлися два агенти, котрі супроводжували його всюди. Телефонні розмови підслуховувалися, листи перлюструвалися, телеграми проходили через сувору цензуру. За Лізою теж невідступно слідкували, і їй стало нелегко зустрічатися з Браун. Доводилося всіляко хитрувати, призначати побачення то в одному, то в іншому місці.

Тільки Отто Лемке, посідаючи високе становище, нічого не боявся і, як і раніш, бував у Василя в конторі. Удавано весело він розповідав новини з фронтів, хвалився тим, що фюрер поставив на коліна всю Європу, а в хвилини відвертості зітхав і ремствував, що краю війні не видно і навряд чи вона кінчиться перемогою німецької зброї… Василь був з ним стриманий, але гроші платив, як і досі, ретельно.

У тяжкі дні зв'язок із «батьком» не поривався. Стамбулов придумував десятки способів, щоб підтримувати — цей зв'язок. Радісно було ще й від того, що, незважаючи на неймовірні труднощі, підпільники діяли активно. На початку війни групі майстра Германа навіть пощастило випустити листівки із закликом саботувати війну, боротися всіма силами проти авантюристів, які штовхають Німеччину в безодню. Герман розкрив Василеві і причину дивної поведінки Ганса Вебера.

— Вебер — типовий інтелігент, вихований в чисто німецькому дусі. Він вважає, що боротися проти націстів і маньяка Гітлера треба. Це навіть благородно — ризикувати головою заради своїх переконань. Але відкривати іноземцеві, навіть другу, державну таємницю — це вже зрада. Не думайте про нього погано — Ганс Вебер по-своєму чесний, і йому цілком можна довіряти!..

На другий рік війни Бельгія, Люксембург, Голландія і велика частина Франції опинилися під чоботом німецьких солдатів.

Василь написав листа Джо Ковачичу, що став консулом у