Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
Людина розмовляла прекрасною англійською мовою з вишуканою ввічливістю.
— Лейтенантові Хасегава довелось у цій справі докласти немало зусиль, і ми висловлюємо йому велику вдячність за такий вдалий результат рекогносцировки. Із усіх наших гідропланів, які щодня оглядали величезні простори над океаном, саме на долю його машини припав успіх.
Один з тих, що стояли назколо ліжка, вклонився стримано, з повагою.
— Але й іншим ви завдали в нас не менше роботи, — з ледве помітного, але доброзичливою посмішкою на широкому коричневожовтому обличчі з різко окресленими гострими вилицями продовжував говорити чоловік, який сидів на стільці. В його косо поставлених очах за великими роговими окулярами блиснуло на мить задоволення собою та своїми підлеглими.
— Треба було видобути вас з вашого неприступного, наче зачарованого рицарського панцира і повернути вам життя. Так, так! Саме повернути життя, тому що все промовляло за те, що ви його давно втратили. Перше зробив наш електротехнік, майор Ясугуро Айдзава, якому, щоправда, ви дали натяк, як це зробити. У стиснутому кулаці ви тримали мідну голку саме біля грудного шва на скафандрі. А друге зробив наш маг і чародій, лікар Судзукі, що якимись чудодійними вливаннями після двогодинної роботи оживив ваше серце. Я дуже радий, що знову зустрівся з вами, містер Крок, і можу запропонувати вам гостинність на моєму кораблі. Зустріч із старим другом завжди овіяна ароматом квітучої вишні, кажуть у мене на батьківщині. Ваше перше повідомлення я ще вчора послав по радіо в головний штаб. А тепер відпочивайте, набирайтесь сил. Завтра, якщо дозволите, я знову вас відвідаю, і ми поговоримо про подробиці вашого дивовижного подвигу. Дозвольте побажати вам, містер Крок, спокою та здоров'я, яке так дорогоцінне для нас.
Капітан Маеда встав і протягнув маленьку руку з жов-туватокоричневою долонею.
З часу останньої, такої пам'ятної розмови з Горєловим у Ленінграді і свого арешту капітан багато втратив у рішучості й сміливості поводження. Морський аташе держави, яка вважала себе володаркою східних морів, давши радянській владі себе так «легковажно» піймати на гарячому, був звільнений нею лише з причин дипломатичного характеру і, вкрай скомпрометований арештом, негайно був відкликаний на батьківщину. Командування крейсером, якому був доручений зв'язок з Горєловим і спостереження за радянським підводним човном, незважаючи на важливість цієї місії, було явним пониженням для капітана Маеда.
Горєлов кволо потиснув руку капітана й тихо сказав:
— Я безмежно вдячний вам, капітане… Я ніколи не забуду… імен моїх рятівників — і льотчика лейтенанта Хасегава… і майора Айдзана… і лікаря Судзукі… Ще раз дякую вам…
Капітан Маеда і всі, хто його супроводжував, вийшли з корабельного госпіталю. Горєлов відкинувся на білосніжну подушку і заплющив очі.
З того моменту, як знепритомнілий Горєлов був підібраний льотчиком лейтенантом Хасегава і доставлений на крейсер, він був оточений винятковою увагою і піклуванням. Капітан Маеда не перебільшував: потрібна була особлива, незвичайна наполегливість, щоб урятувати Го-рєлова при наявності перешкод, здавалось — непереборних. Але капітан Маеда дечого не доказав: інструкції головного штабу недвозначно пов'язували всю дальшу кар'єру капітана з відшуканням і благополучною доставкою Горєлова. Отже, життя капітана залежало, власне кажучи, від життя Горєлова: примара харакірі невідступно супроводжувала капітана всі двадцять годин, протягом яких ішла відчайдушна, безперервна боротьба за визволення Горєлова із скафандра і оживлення його. Капітан Маеда мав усі підстави вважати майора Айдзава та лікаря Судзукі також і своїми рятівниками.
Догляд за Горєловим був надзвичайно уважний; лікар Судзукі застосовував найновіші методи для швидкого відновлення сил організму. На третій день його пацієнт міг уже без особливих зусиль вести тривалу розмову з капітаном Маеда, коли той вдруге відвідав його.
Цього разу капітан прийшов у супроводі лише одної людини, яка принесла з собою диктофон, установила його біля ліжка Горєлова, а тоді вийшла. Після перших вишуканих фраз, з виявленням радості з приводу швидкого одужування Горєлова, розпитів про його самопочуття, нових висловів співчуття щодо перенесених ним випробувань капітан перейшов, нарешті, до справи.
— Головний штаб був би вам дуже вдячний, містер Крок, якби ви дали нам деякі відомості про конструкцію підводного човна, на якому ви перебували, про його озброєння, джерела рухової сили, двигуни і взагалі про все те, чим відрізняється він від сучасних підводних човнів звичайного типу.
Горєлов, очевидно, чекав цих питань. Він швидко відповів:
— Пробачте, капітане, але всі ці відомості я передам особисто головному штабу, як тільки ми прибудемо в порт. До речі, де ми зараз знаходимось?
Капітан був, видно, неприємно здивований. Із застиглим обличчям і напівзаплющеними очима, він з хвилину помовчав, а потім тихо вимовив:
— Можу запевнити вас, вельмишановний містер Крок, що я дію в даному разі не з простої цікавості, а саме за дорученням головного штабу.
— Дуже шкодую, капітане, і ще раз прошу у вас пробачення, але деякі дуже важливі міркування примушують мене утриматися від відповіді на ваші запитання. Свої повідомлення я можу дати тільки безпосередньо, тільки особисто головному штабові. І чим скоріше я буду доставлений у порт, тим краще буде для справи. Саме тому я й цікавлюсь питанням про рух корабля. Капітан знову помовчав.
— Ви маєте право діяти, містер Крок, — відповів він нарешті, — як вважаєте за потрібне. Я ні в якому разі не дозволю собі наполягати, якщо це ваше остаточне рішення. Вважаю лише за необхідне довести до вашого відома, що це рішення, якщо ви його не зміните, завдасть штабу деяких труднощів. Я був би дуже вдячний, якби ви взяли до уваги цю обставину у ваших дальших міркуваннях. А втім, — поспішно додав капітан, помітивши легкий рух досади на обличчі Горєлова, — я знову повторюю, що анітрохи не наполягаю і віддаю все на ваш доброзичливий розсуд… Щождо нашого корабля, то в цей час він усе ще знаходиться на тому самому місці, де ми мали щастя взяти вас на борт.
— Як! На тому самому місці? — з подивом і занепокоєнням спитав Горєлов, підвівшись на лікті. — Чому?