Жахливе забуття - Віктор Тенет

Але з кожною хвилиною я втрачав надію на порятунок. Заламуючи руки від безсилля і розпуки, проклинаючи це жахливе місто, я благав небеса і пекло допомогти мені. Але вони мовчали... Зрештою, втомившись блукати безлюдним містом, яке от-от стане для мене домовиною, плачучи від усвідомлення того, що більше ніколи не побачу рідні обличчя близьких і друзів, більше ніколи не почую їхні голоси, я зайшов крізь отвір у стіні до якогось напівзруйнованого будинку і без сил впав на холодну бетонну підлогу.

- Невже це кінець? - у відчаї, пошепки запитав я в самого себе.