Том 4 - Леся Українка

Кассандра

Мій брате, се була б потрійна зрада — себе самої, правди і лідійців,

бо я отим одним-єдиним словом погнала б на погибель ціле військо.

Деїфоб Миліш тобі чужинці, ніж родина! Кассандра

А нащо ж нам даремне їх губити?

Не врятував нас Гектор богорівний, куди ж сьому лідійцеві!

Деїфоб

Кассандро, забула ти, що був тоді Пелід, теж богорівний, ще й богорожденний, тепер його нема.

Кассандра

Так говорила Пентезілея *, красна амазонка, що згинула за Трою без пори.

Деїфоб

Та що Пентезілея! Все ж то жінка! — не жінці врятувати Іліон.

Кассандра Се правда, брате, отже й не Кассандрі.

Деїфоб

(гнівно)

Гей, не чіпляйсь до слів!

Стара рабиня

(виходить)

Там той, чужий, все домагається, чому його не кличуть.

Кассандра

Скажи йому, щоб він ішов сюди, а ти лиши нас, брате.

Деїфоб

Що ж ти скажеш?

Кассандра Що бог мені звелить.

Деїфоб

Ну, пам’ятай, як тільки бог звелить сказать: «не згода»,— до тебе ймення зрадниці пристане віднині і довіку.

Кассандра

Деїфобе!

Деїфоб

Я перший прикладу його до тебе прилюдно, на майдані. Пам’ятай.

(Виходить.)

О н о м а й

(входить і спиняється у порога. Мовчання.) Царівно, радуйся.

Кассандра мовчить.

Я соромливість високо поважаю, але все ж бажав би я таки почути слово, хоч те єдине, що мені належить.

Кассандра Ти певен, що воно тобі належить?

О н о м а й Твій батько й брат запевнили мені те слово.

Кассандра Так від них ти й чув його, а я тобі його не запевняла, та ти ж і не просив, і не питав, а хочеш просто взяти як належне.

О н о м а й Прости, царівно, знаю, що дівчата солодкі речі люблять, але я

не вдавсь для того. В мене річ коротка, не ти мене, а я тебе посватав, то, значить, уподобав, справа ясна. Адже тебе за жінку я бажаю.

Кассандра

Як можеш ти мене бажать за жінку?

Ти ж бачиш, я душею не твоя.

О н о м а й

Як буде мій сей стан, і сії очі,

і сі уста, вся горда пишна постать, то де ж із них подінеться душа?

Адже й вона тоді моєю буде.

Кассандра Не більше, ніж душа твоїх рабинь.

О н о м а й Не прикладай сюди рабинь, Кассандро! Царицею ти будеш так, як личить моїй дружині і дочці Пріама.

Кассандра Не личить їй десь по неволі жити, хоч би й царицею.

О її о м а й

Я ж не беру тебе рукою збройною, по волі підеш.

Я міг би прилучитись до ахейців,

і зруйнувати Трою, і забрати тебе в полон, але я чесно хочу тебе від батька взяти, заслуживши послугою великою.

Кассандра Купити мене ти хочеш, царю?

О н о м а й

Всі герої,

найбільші навіть, купували так собі жінок.

То не було геройство. Герой користі не шукає зроду.

О н о м а й

Геройство мусить мати надгороду, се і боги, і люди признають.

Кассандра

Хіба не досить слави?

О н о м а й

Слави маю я й так, царівно, досить, а дружини не маю ще, от і беру тебе.

Кассандра

Уже й береш? Я ще не віддаюся.

О н о м а й

Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої, а в нас у Лідії *нема звичаю дівчат питати, коли батько згоден.

Кассандра

Знай, Ономаю, шлюб такий не буде з Кассандрою щасливий.

О н о м а й

Не лякай, пророчице, мене пророкуванням.

Я думаю, що й доля любить сильних, одважних і рішучих; кожна жінка повинна їх любити, а не любить, то муситиме полюбити.

Кассандра

Царю,

не знаєш ти мене, що так говориш.

О н о м а й

Жінок я досить знаю.

Кассандра

Та Кассандра ще не була між ними.

О н о м а й

От тому

я й хочу взять її.

Кассандра

На лихо взяв би!

Я не люблю тебе.

О н о м а й

Полюбиш!

Кассандра

Ні, ніколи не полюблю того, хто так підступно скористав з нашої недолі.

О н о м а й

Хто так славно

твій край відрятував?

Кассандра

Не квапся, царю, то ще лежить у Зевса на колінах.

О н о м а й

А якби стало так?

Кассандра

Я оборонцю хвалу і дяку склала б, якби вій покинув вимагати в надгороду мене...

О н о м а й

Я бачу, ти, царівно, мудра!

«Хвала і дяка» — от і вся заплата.

Та се я дам якому злидареві від свого столу м’яса, то й почую хвали і дяки досить.

Кассандра

Чи ти бачив, як оборонця визволені славлять?

О н о м а й

Не раз, не два! Скажу тобі, царівно, що переможця і не так ще славлять подолані. Я й те і. друге знаю — ціна обом однакова, бо все то безсилля силу славить. Але силу віддати за таке — збожеволіти!

Я не безумний. Голову нести, губити військо, щоб «хвалу і дяку» сказав хтось по-троянськи? Я се дома почую по-лідійськи від жіноцтва, як військо приведу назад без бою.

Мовчання.

Так що ж, царівно?

(Налагоджується йти.)

Кассандра мовчить, але, видимо, бореться з собою. Ономай бариться, завваживши се.

Деїфоб

(увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проник-ливо і грізно дивиться на Кассандру)

Згода, сестро?

Кассандра

Згода!

Ономай

По щирості?

Кассандра

Як голову нести, губити військо ти готов за теє, щоб я сказала: «Сі уста твої, ся постать, сії очі»,— добре, згода.

Коли твій люд готов своїх жінок лишити вдовами, аби цареві здобути наречену — добре, згода.

По щирості кажу!

О н о м а й

Чудна у тебе,

Кассандро, щирість. Ну, та годі змагатися словами, час іти, щоб заслужити ділом надгороду.

Кассандра

Які діла, така і надгорода!

Прощай же, Ономаю!

О н о м а й

Будь здорова.

Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої

юрби.

Поліксена

(вбігає)

Кассандро, пробі, що ти наробила?

Кассандра Я мусила, сестрице, дати слово.

Поліксена Так ти дала? Так, значить, то неправда? Кассандра (холодно)

Ти, Поліксено, чиниш, мов безумна; не знаєш, за що і кориш і хвалиш.

Поліксена Хвалю за те, що ти вволила волю

і батька, й брата, і всії родини.

Кассандра