Відгуки
Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
Читаємо онлайн Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
брам, і цар поганців. Сузір'я Лева
Під ніжний спів віолончелі «малина» тихо загула. Меланхолія і діла в ножах, фортуні і в постелі. І роздягатись догола велить красуням lex печери — панує тут Кривава Мері, а джунглі ходять довкола. І ходить сон коло вікон, і дозріває самогон у барабанах револьверів. А шльондр веселий батальйон підносить ніжки в унісон під ніжний спів віолончелі. Сузір'я Скорпіона
Горілку допиваємо і дно Старого Міста оживає п’яно — з нових шинків, пивниць і ресторанів йде потолоч мусолити багно. І розквітає Ружа-Несміяна — ламкі пелюстки і густе вино, і старовинне золоте рядно на незворушних хвилях Океану. І та, що в піні. Та, що з піни йде і простягає гроно молоде до скинутого в безвість гарнізону, відімкне браму, мов курок зведе, — і знову зникне в темнім небі, де самотньо блимає сузір’я Скорпіона. Сузір'я Діви
Спадає сукня. З білих пліч, мов збурена вода стікає. І б'є потужним водограєм блакитне сяйво з ясних віч. Білизна ж плавно відлітає в м'яку, гарячу, звільглу ніч — розводить ноги, рев сторіч у тіло владно проникає. І той, що входить, розсуває лаштунки дійства, щоб навзаєм ритмічну розгойдати січ, в якій живіт є морем-гаєм, із піхов меч не вилізає і б'є блакитне сяйво з віч. Новий рік
«Вовчик-братик і лисичка-сестричка». — Тиша, вечір. Падає сніг. Іскри-іскорки ледь спалахнули. Поїзд їде. Сніг, білий сніг. Вітер, віхола, заметілі. Білі вогники і золоті. Дзеньки дзвоників і заметілі, Іскри світла у кришталі. Запах лісу і чобіточки. Вікна. Паморозь. Білий світ. Сніг. На вулиці. Зарипіли Сосни й саночки. Вітер. Сміх. Тиша, вогники і кружеляння. Сніг. Сніжиночки. Білий світ. Їдуть саночки. Ліс. Кохання. Мила. Мила. І білий світ. «Зажебонів світанок крізь гардини…»
Зажебонів світанок крізь гардини — озвався півень
Під ніжний спів віолончелі «малина» тихо загула. Меланхолія і діла в ножах, фортуні і в постелі. І роздягатись догола велить красуням lex печери — панує тут Кривава Мері, а джунглі ходять довкола. І ходить сон коло вікон, і дозріває самогон у барабанах револьверів. А шльондр веселий батальйон підносить ніжки в унісон під ніжний спів віолончелі. Сузір'я Скорпіона
Горілку допиваємо і дно Старого Міста оживає п’яно — з нових шинків, пивниць і ресторанів йде потолоч мусолити багно. І розквітає Ружа-Несміяна — ламкі пелюстки і густе вино, і старовинне золоте рядно на незворушних хвилях Океану. І та, що в піні. Та, що з піни йде і простягає гроно молоде до скинутого в безвість гарнізону, відімкне браму, мов курок зведе, — і знову зникне в темнім небі, де самотньо блимає сузір’я Скорпіона. Сузір'я Діви
Спадає сукня. З білих пліч, мов збурена вода стікає. І б'є потужним водограєм блакитне сяйво з ясних віч. Білизна ж плавно відлітає в м'яку, гарячу, звільглу ніч — розводить ноги, рев сторіч у тіло владно проникає. І той, що входить, розсуває лаштунки дійства, щоб навзаєм ритмічну розгойдати січ, в якій живіт є морем-гаєм, із піхов меч не вилізає і б'є блакитне сяйво з віч. Новий рік
«Вовчик-братик і лисичка-сестричка». — Тиша, вечір. Падає сніг. Іскри-іскорки ледь спалахнули. Поїзд їде. Сніг, білий сніг. Вітер, віхола, заметілі. Білі вогники і золоті. Дзеньки дзвоників і заметілі, Іскри світла у кришталі. Запах лісу і чобіточки. Вікна. Паморозь. Білий світ. Сніг. На вулиці. Зарипіли Сосни й саночки. Вітер. Сміх. Тиша, вогники і кружеляння. Сніг. Сніжиночки. Білий світ. Їдуть саночки. Ліс. Кохання. Мила. Мила. І білий світ. «Зажебонів світанок крізь гардини…»
Зажебонів світанок крізь гардини — озвався півень
Відгуки про книгу Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний (0)