Відгуки
Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
Читаємо онлайн Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
«Все туманіє в тому сні…»
Все туманіє в тому сні, де босоніж проходять феї, курять жертовники Ахеї і сяють бронзові щити. Все туманіє в тому сні. Блакитний мармур Херсонесу, де впали, як прозорий шлейф, крислаті тіні галерей, і світиться над чорним плесом блакитний мармур Херсонесу. Струнких богинь із теракоти повільна грація. І тане в далекому диму отаман, що в каламутному затоні слов’янства ставив пантеони струнких богинь із теракоти. Золотавий сонет (В старому Києві)
У тиші цих плавких провулків лиш сонце зблискує на вікнах, і кроків майже непомітна луна — мов кошеняти муркіт. Манірна мрійновтома квітня, дахи — легкі, як поцілунки, і сміх відлунюється лунко у шатрах простору блакитних. Стираються повільно грані, все — позолота перетворень і гнучкість спалахів срібляних в прозорій чаші водозбору. І тільки музика, що тане в меланхолійних стінах двору. На півдні
Кімната, стіл і попільничка, і недопалки цигарок, і креслить коло із думок маленька лампа електрична. Вікно у сад і чорна кицька, що котить місяця клубок, а стіни пахнуть, мов бузок, і сходить зірка опівнічна. Старий будинок з мезоніном і оксамитовий сезон — це трохи сумно, трохи мило. А над усе, неначе сон, дзвенить мелодія щаслива і пересмішник — в унісон. Магічна вистава
Лише півтіні, півтони і сніг, що падав тихо й замерзав на віях, яскраві кольори зім’яв, розвіяв, зачарував цю ніч, та не затих. У кожне сонне київське подвір’я приніс тривогу і печаль доріг, неначе цуценя, крутився і наспіх зривав дроти високовольтних ліній. Порятував нас алкоголь і дим, і зациганили по колу «Ватру», промоклу, наче сивий пілігрим. І кожному своя судилась карта, та залишалось декілька хвилин, щоб зрозуміти таїну театру. Останній учень магістра Кнехта
Все туманіє в тому сні, де босоніж проходять феї, курять жертовники Ахеї і сяють бронзові щити. Все туманіє в тому сні. Блакитний мармур Херсонесу, де впали, як прозорий шлейф, крислаті тіні галерей, і світиться над чорним плесом блакитний мармур Херсонесу. Струнких богинь із теракоти повільна грація. І тане в далекому диму отаман, що в каламутному затоні слов’янства ставив пантеони струнких богинь із теракоти. Золотавий сонет (В старому Києві)
У тиші цих плавких провулків лиш сонце зблискує на вікнах, і кроків майже непомітна луна — мов кошеняти муркіт. Манірна мрійновтома квітня, дахи — легкі, як поцілунки, і сміх відлунюється лунко у шатрах простору блакитних. Стираються повільно грані, все — позолота перетворень і гнучкість спалахів срібляних в прозорій чаші водозбору. І тільки музика, що тане в меланхолійних стінах двору. На півдні
Кімната, стіл і попільничка, і недопалки цигарок, і креслить коло із думок маленька лампа електрична. Вікно у сад і чорна кицька, що котить місяця клубок, а стіни пахнуть, мов бузок, і сходить зірка опівнічна. Старий будинок з мезоніном і оксамитовий сезон — це трохи сумно, трохи мило. А над усе, неначе сон, дзвенить мелодія щаслива і пересмішник — в унісон. Магічна вистава
Лише півтіні, півтони і сніг, що падав тихо й замерзав на віях, яскраві кольори зім’яв, розвіяв, зачарував цю ніч, та не затих. У кожне сонне київське подвір’я приніс тривогу і печаль доріг, неначе цуценя, крутився і наспіх зривав дроти високовольтних ліній. Порятував нас алкоголь і дим, і зациганили по колу «Ватру», промоклу, наче сивий пілігрим. І кожному своя судилась карта, та залишалось декілька хвилин, щоб зрозуміти таїну театру. Останній учень магістра Кнехта
Відгуки про книгу Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний (0)