Гамалія - Тарас Григорович Шевченко

З щоглистими кораблями Палає Скутара. Візантія пробуркалась, Витріщає очі, Переплива на помогу, Зубами скрегоче. Реве, лютує Візантія, Руками берег достає; Достала, зикнула, встає – І на ножах в крові німіє. Скутар, мов пекло те, палає; Через базари кров тече, Босфор широкий доливає. Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливо літає. Ніхто на світі не втече! Огонь запеклих не пече. Руйнують мури, срібло-злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки. Горить Скутар, стиха робота, І хлопці сходяться; зійшлись, Люльки з пожару закурили, На байдаки – та й потягли, Рвучи червоні гори-хвилі. Пливуть собі, ніби з дому, Та буцім гуляють, Та, звичайне запорожці, Пливучи співають: «Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий: Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти, По морю гуляти, Слави добувати, Із турецької неволі Братів визволяти. Ой приїхав Гамалія Аж у ту Скутару, - Сидять брати-запорожці, Дожидають кари». Ой як крикнув Гамалія: «Брати, будем жити, Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити!» Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали, Гуртом заспівали: «Слава тобі Гамалію, На ввесь світ великий, На ввесь світ великий, На всю Україну, Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!» Пливуть співаючи; пливе Позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже; Із Дарданеллів вітер віє, А не женеться Візантія: Вона боїться, щоб Чернець Не засвітив Галату знову, Або гетьман Іван Підкова Не кликнув в море на ралець. Пливуть собі, а із-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить. Гамалію, вітер віє, Ось-ось наше море!.. І сховалися за хвилі – За рожеві гори.