Купа - Перець Давидович Маркіш

Перец Маркіш
Купа

Вам, вбитим на Україні, що переповнили її землю перетрамбованими, непохованими «купами», понищеними Городищами містечок вздовж Дніпра, — моя заупокійна молитва.

Перец Маркіш

До 120-річчя з дня народження великого єврейського поета Переца Маркіша

* Ні! Із залиплої не злиже бороди І небо дьоготь, що вивергується з рота, Брунатний розчин крові і блювоти — Земля вгинається від чорної води… Повітря б! Геть! Куди? Я покидьок, смердюк! Шукаєш ти батьків, товаришів своїх? Це я отут гребусь! Це я! Це тхне від мене і від них! Геть! Геть від дротом скручених,                     заллятих кров’ю рук! Нас в купу скидано, немов брудну білизну! Рви, вітре! Повіншуй! І на вінках наймення                     віднови… Навпроти церква возсіда, як тхір, над купою                     потрощених людей… О небеса трефні! Щасти вам! Сало вже от-от                  на сорочки суботні бризне… Хай вам здоровиться між падла день у день, І каяттю не буде місця… * Володіннями смерті іду, День медами криваво довершений. Смерть утуплює пику бліду, З мене гóлуба має найпершого — Голубочку, спускайся з гори!.. І гойдається присуд мій — Закривавлений місяць, Послід сяєвом висвітив, З пилом нутрощів місиво — До світання всі сни прибери… З мого серця йде місто зурочене, Ріг плечем підпира… — Гей, сюди, козенятко, це гра: Дві пігулки гіркі, позолочені, Ще один обрізання обряд… О, батьки, о, засліплі батьки! Чом в розпусті я жив безпросвітній? Чом сп’янілим тинявся по світі?.. Як же лячно у цім лихолітті Крокувать по всесвітній біді!.. Гей, світ зá очі, світе, розвітрись Понад Нілом і тут, по Дніпру, Ти, кому попроштрикано очі, Купи покидьків у лихоманці, Сіроманці, цвинтáрні вигнанці… Ти, Самсоне, засліплений велет! Відросте в тебе знову волосся… Знову вхопиш ти лук свій і жорном Ненависну цю далеч струснеш — Всенький світ хай обрушиться теж!..