Я його Ляля - Маїра Цибуліна

- Відпусти мене! - почав бідолаха торсати всі дверні ручки та мотлошити дверцята. - Я жити хочу! Я занадто молодий, щоб помирати!

Знавіснілий від страху і жаху, хлопець став бити кулаком у вікно. Женя страшно дорожив своєю машиною, купленою на свої зароблені гроші, тому вирішив покласти край безглуздому жарту.

- Хлопець, як тебе звати? - запитав він.

- Навіщо це тобі? Щоб написати на моєму надгробку?

- Ні, не для цього. Цю роботу я залишу для твоїх правнуків. Хочу тобі, хлопець, потиснути руку в знак моєї поваги. Ти тримався молодцем! Ти перший, хто не втратив свідомість від жаху.

- Щось я не в'їзжаю! Ти про що?

- Це був жарт, хлопець, розіграш. То як тебе звати?

- Антон, - ледве вимовив він від подиву і полегшення.