Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Петро І, щоби якось приховати свою ганебну поразку від турків і кримських татарів, особисто фальшував щоденники військового походу, переписуючи та винищуючи їхні сторінки. А про капітуляцію (викинутий білий прапор) московської армії росіяни взагалі ніде і ніколи не згадують.

Головною причиною, чому Московія зобов’язалася покинути назавжди українські землі, була цілковита відсутність історичних джерел, які б підтверджували спільну історію київських русичів та московитів.

Петро І після Прутського розгрому виїхав до Європи на лікування і повернувся до Московії тільки в 1712 році. Перед ним та його оточенням стояло нове завдання: знайти матеріали, які б пов’язували Київське Велике князівство та Московію. Московія, хоча й підписала зобов’язання покинути все українське Правобережжя (і таки покинула його), та збиралася повернутися. їхні зобов’язання завжди були звичайним папірцем. Отож, почали думати, як віднайти літописні свідчення, які б поєднували Київські та Московські землі у давні часи. Отут і знадобився надійний В. М. Татіщев, який вирушив 1714 року в таємне відрядження до Прусії (Кенігсберг). Треба сподіватися, що саме він одвіз до Кенігсберга так званий оригінал Радзивиллівського (Кенігсберзького) літопису, де з нього зняли копію та «продали» Петру І. По неї він особисто їздив у 1716 році.

Звернімо увагу: перший літопис Русі був чомусь знайдений не в Україні і навіть не в Московії, а — за кордоном. І це неспроста бо літопис в першу чергу мав бути достовірним документом для турків і поляків, а пізніше — для європейців. Тому й знайшли його за кордоном. Саме в цьому, Кенігсберзькому, літописі було вперше оприлюднено «Повість временних літ» та об’єднане літописання Київської держави і так званої Ростовсько–Суздальської землі. А в Кенігсберзі до нього домалювали 618 мініатюр (малюнків), які виявилися запозиченими із німецького судебника «Sachsenspiel».

Ось тому цей літопис в Російській імперії заборонили друкувати точно за оригіналом. Ау виданні 1989 року замість мініатюр вставлено маленькі прямокутники зі словами [рисунок]. Цей так званий літопис, куплений у 1716 році Петром І в Кенігсберзі, доведений до 1206 року і вперше поєднав Русь з Московщиною з волі Петра І.

Як бачимо, непростою особою в Московській державі був В. М. Татіщев. Та повернімося до часів Московського царя Федора Івановича — кінця XVI століття. Надзвичайно цікаве свідчення про сутність Московії тих часів залишив М. М. Карамзін. Послухаємо: (Новий Кримський хан Іслам–Гірей писав до Федора. — В. Б.): «Отец твой купил мир с нами десятю тысячами рублей, сверх мехов драгоценных, присланных от вас моему брату…» [18, т. X, с. 277].

Московити пізніших часів так люто не любили своїх давніх родичів і зверхників, що навіть знаменитий М. М. Карамзін, який походив із давнього татарського роду, дозволяв собі писати ось таке: «Таврида уподоблялась для нас ядовитому гаду, который издыхает, но еще язвит смертоносным жалом» [18, т. X, с. 277].

Він писав таку мерзоту про Кримське ханство, яке, по суті, єдине із новостворених золотоординських держав завжди стояло на захисті Московського спорідненого улусу, дозволило залучити до Московії Казанське та Астраханське ханства, врешті віддало Москві ярлики на Тверське князівство і на так звану «Західну Мещеру», вимагаючи навзамін лише покори та послуху.

Саме ці кримські вимоги покори та послуху, які повністю заперечували московську так звану велич і показували світові її давнє справжнє обличчя, стояли московській татарській правлячій еліті кісткою в горлі. Це завжди штовхало їх до фальшивих вигадок та брехні.

І за царя Федора, і за царя Годунова Москва продовжувала виконувати волю Турецького султана і Кримського хана.

«…Новый Хан Крымский, приемник умершего (в 1588 году) Ислама, брат его, именем Казы–Гирей (у 1589 році завдав чергового удару по Україні та Литві. — В. Б.)… Он убедил Султана не мыслщь впредь о завоевании Астрахани; что Москва и Таврида будут всегда иметь одних неприятелей» [18, т. X, с. 302–303].

Турецький султан був настільки милостивий до Московського царя, що після клятви Кримського хана Кази–Гірея у вірності Стамбулові Москви і Бахчисарая направив до Москви Константинопольського Патріарха Іакима. Очевидно, і «Московський Правитель» Борис Годунов, який за часів царя Федора, по суті, правив Московією усі ті роки, отримав від султана секретну цидулку — примусити Патріарха проголосити новий Московський Патріархат. Турецький султан у ті роки (кінець XVI століття) був зацікавлений у тому, щоб у християнства з’явився новий релігійний центр у Москві, бо його військо стояло в центрі Європи, під Віднем, а Римський Першосвященик докладав найбільших зусиль, аби об’єднати усі християнські держави у протистоянні Османам.

Чудовим доказом цього є лист Московського царя Федора до Кримського хана Кази Гірея. Послухаємо:

«Папа Римский, Цесарь, Короли Испанский, Португальский, Датский и вся Германия убеждают меня искоренить твой Улус, между тем как они всеми силами будут действовать против Султана. Собственные Бояре мои, Князья, Воеводы… также бьют мне челом, чтобы я… двинул войско и в самых недрах твоей Орды не оставил камня на камне. Но я, желая дружбы твоей и Султановой, не внимаю ни Послам Европейских Государей, ни воплю моего народа, и предлагаю тебе братство с богатыми дарами» [18, т. X, с. 338].

Федір, підтриманий Турецьким султаном, таки вимолив у Кримського хана підписання Шертної (Клятвенної) грамоти. Вона була підписана влітку 1594 року.

«В залог дружбы Федор… доставил Казы–Гирею 10000 рублей, сверх шуб и тканей драгоценных, обещая присылать ежегодно столько же…» [18, т. X, с. 339].

«В сие время, совершенно мирное для… (Московії. — В. Б.) внешняя Политика ее не дремала, — и, смело уверяя Султана, что мы из дружбы к нему не хотим дружить с его врагами, Двор Московский искреннее прежнего желал союза с ними» [18, т. X, с. 339].

Такий же стан дружби Московії з Кримським ханством і Османською імперією підтримували нові московські царі під час Смути — Борис Годунов і Василь Шуйський. Все відбувалося за старим сценарієм.

На ті роки припадає і поява в Московії так званого Патриаршества. Ми уже згадували про нього.

Отож, серед літа 1558 року, за наказом Турецького султана, до Москви прибув Константинопольський Патріарх Ієремія. Слід зазначити, якби Вселенський Патріарх був під захистом, хоча б показовим, султана, Москва б ніколи не дозволила собі так поводитися з ним, як те вчинила у 1588 році. Патріархові Ієремії було одразу заявлено: або він особисто проголосить і очолить Московський Патріархат, або він ніколи не